Читать «Тарасові шляхи» онлайн - страница 64
Оксана Іваненко
- Тихше, тихше. Жандарми!
Студент вмить зник, але за хвилину його голос лунав з другого боку мосту:
- Ходімо, ходімо швидше звідси! Тут добром не закінчиться,— тягнув Мокрицький за руку Тараса.
- Ні, ні, почекайте, дивіться, він кинув цей папірець у натовп, а он у юрбі теж читають.
- Хто написав ці вірші? — спитав поряд один офіцер іншого.
- Кажуть, гусарський поручик, Мішель Лєрмонтов...
— Ну, не минеться так, мабуть, і бабуся тут не допоможе.
— Кажуть, коло нідерландського посольства, де Дантес живе, загін жандармів стоїть. Цар боїться, що Геккеренів рознесуть...
- Їх він більше береже, ніж нашого Пушкіна.
Мокрицький і Тарас насилу виринули з цього потоку.
- Завтра підемо на похорон.
- Звичайно, раніше тільки прийдемо. Але ти бачиш -скільки жандармів навколо!
На похороні бути їм не довелося.
Будинок ще заздалегідь оточили жандарми.
Народ збирався до цієї церкви, де, як було повідомлено, відправлятимуть похорон поета. Але недарма весь час до Зимового палацу, як зведення з поля бою, неслися повідомлення, що робиться в місті, як хвилюється народ, які маси збираються коло дому і коло церкви.
Цар Микола не на жарт боявся демонстрації.
В останню хвилину він наказав нести труну в іншу церкву, на Конюшенній вулиці, і після останнього обряду: глухої ночі труну з тілом Пушкіна поставили на сани і помчали далеко-далеко, у Святогорський монастир. Труну проводжав жандарм, і лише одному з друзів Пушкіна — Олександрові Тургенєву — дозволили поїхати. Та ще старий дядька-камердинер Микита Козлов, який від самої колиски доглядав поета, об'їздив з ним усю Росію, бував і в молдавських степах, і в горах Криму та Кавказу, виряджав тепер свого Олександра Сергійовича у найдальшу путь, відкіля нікому ніколи не буває вже повороту.
У Брюллова в майстерні сиділи смутні його друзі, сиділи учні - Мокрицький, Сошенко, в куточку, в затінку, примостився мовчазний Тарас. Він ще соромився бувати в такому товаристві, але цінив кожну хвилину, проведену з цими людьми.
Сумні, зажурені були всі. Старші обмірковували видання повної збірки творів Пушкіна. Брюллов одразу накидав ескіз фронтиспісу: Пушкін стоїть на скелі Кавказу з лірою в руках.
- Почитайте, Аполлоне, його поезії! — попрохав Карл Павлович. Він ліг на софу, підперши голову рукою, і все дивився й дивився в одну точку — на полум'я, що розгорялося в каміні. На каміні стояв позолочений бюст Пушкіна.
- Прочитайте його «Молитву»! Скільки думки! Кожен рядок говорить так багато і розуму і почуттям!
Мокрицький читав ще і ще, сцени з «Русалки», «Дон-Жуана».
- А тепер це, — замовляв Карл Павлович і дивився, не відриваючись, на полум'я.
