Читать «Тарасові шляхи» онлайн - страница 65

читав Мокрицький.

- «Обитель дальнюю трудов и чистых нег»,— повторив Брюллов. — Ні! Я тут нічого не напишу. Я охолонув, я застиг у цьому кліматі. У нас все робиться по-чиновницькому. Пушкіну, Пушкіну, цар запропонував переробити «Бориса Годунова» на роман, на зразок романів Вальтера Скотта. НІ, я тут не виживу. А мені він запропонував намалювати взяття Казані — і як? Івана Грізного з дружиною в руській хаті на колінах перед образами, а у вікні — взяття Казані. Він скрізь накладає свою руку. Я мав сміливість заперечити. Хіба можна зайняти перший план картини холодними нерухомими постатями, а самий сюжет показати чортзна-де... Або намалювати для нього парад... Тисячу однакових чобіт... А синод шукає католицьку єресь у моїх сюжетах. Ні, я тут нічого не зроблю,—казав він у розпачі. — Пушкіна, Пушкіна убили! Він тут у мене був, сміявся за три дні до смерті. Чому я не дав йому цього проклятого малюнка? Як він хотів, щоб я змалював його дружину. «Намалюй мою Мадонну,— казав він мені. - Побачивши — навколішках сам проситимеш, вона красуня». Але я відмовився. Мені не подобалися її очі. Її змалював мій брат Олександр.

- І через неї великий Пушкін загинув, — мовив Сошенко.

Брюллов почув це і криво усміхнувся.

- Ні, не через неї. Його ненавидів цар та його кляті жандарми. Пушкін не міг вільно дихати тут, — тихо-тихо, але з якоюсь силою прошепотів Тарас, зрозумівши цю гірку усмішку Брюллова. Ці слова почув лише Сошенко і з острахом глянув на Тараса.

ЦІНА ПОРТРЕТА

Не те що за тиждень, за один день у Петербурзі погода зміниться стільки разів, що й не розбереш — чи осінь, чи зима, чи весна.

Так останнім часом і настрій у Тараса. У товаристві Сошенка, його друзів, у майстерні Брюллова він нарешті відчув себе людиною, молодою, повною сил і надій, жадоби до знань, до творчості. Він прислухався до кожного зауваження Карла Павловича і намагався в міру своїх умов виконувати все, що той радив. Він чув, як Карл Павлович, завжди радив своїм учням якнайбільше малювати з натури, вивчати живе людське тіло.

- Малюйте антику в античній галереї, — казав він, - це потрібно в мистецтві, як сіль у їжі. У натурному класі прагніть відтворити живе тіло. Воно прекрасне, тільки зумійте його показати. Вивчайте натуру, яка у вас перед очима, і прагніть зрозуміти, вивчити її в усіх відтінках і особливостях.

Але ж де взяти Тарасові «живу натуру?»

До Брюллова часто приходить натурщик Тарас.

- Справжній Антіной! — милуючися його могутньою пропорційною постаттю, каже Брюллов. — Ну, Тарасе, почнемо, благословясь!—промовляв завжди Карл Павлович, приступаючи до нової роботи.— Ех, панове, як весело починати картину! Ви ще не відчули цього, не знаєте, як при цьому прямо груди розширяються від затриманого дихання. Почнемо, Тарасе!

Тезка Тараса Шевченка — теж з панських кріпаків - Тарас Малишев —особа, дуже відома серед старших і молодших художників. Крім того, що він прекрасний, спокійний натурщик, він «завідує» гіпсовим класом. Коли нема занять, він пускає туди і Тараса Шевченка.