Читать «Не судилось (панське болото)» онлайн - страница 33

Михайло. Та ще ні... я ж оце збирався поговорити з мамою, попрохати... а тут до Петербурга притьмом кажуть їхати: пильне діло.

Пашка. Нещасна Катря! Невже ви її так кинете?

Михайло. Хто ж тобі каже, що кину? Я ж за неї і розпинаюсь тут!

Пашка. Хоч би ж навідували її, а то все рідче та рідче почали ходити, мов цураєтесь! Вона ж такі за вас муки прийма - господи! Мов з хреста знята!

Михайло. А ти думаєш, мені легко? Тут і дома не знаєш на яку й ступить, - і так і сяк підходиш, щоб прихилити своїх... і такі й сякі думки не дають спокою; а там прибіжиш до неї, щоб одвести хоч трохи душу, а вона зітхає, часом плаче... Така нудьга візьме, що й на світ би не дивився!

Пашка. Диво, що плаче! Вона більше й побивається, помічаючи, що ви не такі вже стали...

Михайло. Я такий самий, а радощі-то не такі, яких чекалось.

Пашка. Чим же Катря винна? Хіба ж не бачите, що вона божеволіє, гине за вами?

Михайло. А в мене, Парасю, хіба не плаче все у нутрі? Тим-то і тяжко йти на ті сльози...

Пашка. І як-таки вам рівняти себе до неї? У вас - і достатки, і розкоші, а у неї, бідної, часу нема і на своє горе: роби і на себе, і на свою матір слабу... А тут ще Дмитро скаженіє, всякі похвалки чинить! А ви хочете, щоб вона була весела.

Михайло. Мало ще скрути - Дмитра на! Стережись, щоб з-за кутка не торохнув! Просто хоч пропадай! Адже я її хотів поки що одвезти до дядька чи саму, чи з матір'ю, - не хоче; хотів і її матір заспокоїти - боїться; що ж я маю чинити?

Пашка. Ну, а що ж і їй робить? Ідіть, голубчику, зараз, прошу вас, бо дівка просто не при собі...

Михайло. Та ходім! (Подумавши). Треба конешне написати до дядька, послати мерщі... Так затяглеся вузлом, що й не розв'яжеш. (До Пашки). Почекай мене за хвірткою у садку, я тільки листа напишу та зараз і вийду! (Іде направо).

Пашка (проводжаючи його очима). Паничу! Здається, ти дбаєш тільки про свою шкуру! (Пішла).

Вихід  V

Зізі і Харлампій. 

Зізі (вбіга і бере до кишені цукор; потім дзвонить). Харлампий! Харлампий! И где зта скотина шляется? 

(Харлампій показується в саду.) 

Харлампий! Давай самовар да подмети балкон, - мама велела, тут мы играть будем... Да иди же скорей; только даром кормят!

Харлампій. Ще в вас, панно, молоко на губах не обсохло, щоб на мене лаять.

Зізі. Поговори! Вот я маме скажу, так й выгонят вон! (Іде).

Харлампій (прибира). Тьпху! Прости господи! Од такого блазня терпіти! Що ще, звиняйте, блоха, а й та кашля! Взяв би я тебе, та задрав би плахіття, та випарив би лозою по місцю, звідкіля ноги ростуть, щоб ані сіла, ані почесала! 

(Чути за коном голос Анни Петрівни: "Позовите скорей пана! Воды! Скорее! Дурно!") 

Харлампій. О, вже пустила лотоки! Реве, аки лев рикающий! (Іде).

Вихід  VI

Анна Петрівна і Аннушка, потім Іван Андрійович. 

Анна Петрівна. (бліда, плаче; Аннушка піддержує). Ах! Ах!! Они меня дорежут! Воды! Дай скорее: душит! (Дзвонить).

Аннушка. Не беспокойтесь, бариня. (Подає воду).

Анна Петрівна. Ах! Эту мерзавку чтоб сейчас... раскатать!.. Чтоб духу ее не было! Где пан? (Дзвонить). Дурно, ах! Капель скорей! Виски три!