Читать «Не судилось (панське болото)» онлайн - страница 35

Анна Петрівна. Как я рада! Соusin такой умница; он наверно подействует... даже голова отошла. (До Харлампія). Ступай, проси барина в мою гостиную. 

Харлампій пішов. 

Іван Андрійович. Тільки ж я вас прошу, пожалуста, не лопотіть язиком багато, бо спортите діло.

Анна Петрівна. Ах, мой создатель, да говори сам; лишь бы только поскорее выехать из этого болота! Я пойду гардеробом распорядиться...

Харлампій (знову ввіходить). Зволили піти. 

Анна Петрівна і Іван Андрійович виходять.

Вихід  VIII

Харлампій і Пашка. 

Пашка (ввіходить хутко, збентежена). Харлампіє Григоровичу!

Харлампій. Га? А тобі що?

Пашка. Не бачили панича Михайла Йвановича? Може, в горницях?

Харлампій. А тобі нащо?

Пашка. Пильно треба.

Харлампій. Нащо, кажу? Глуха!

Пашка. Щоб зараз ішли! Нагло треба!

Харлампій. Куди?

Пашка. Вони знають!

Харлампій. Що це ви, шелихвістки, собі в моду взяли? Так і преться, каторжна! Я тобі дам панича!!

Пашка. Чого ж ви лаєтесь?

Харлампій. Брись мені зараз! 

(Пашка тіка.)

Розпустились, бач, до чого? Так прямо і кличе, - без сорому казка! Тьпху! (Іде).

Вихід  IX

Михайло сам. 

Михайло (виходить з садка, замислений, читаючи свій лист). Треба, треба уже це покінчити! Пишу до дядька, щоб приїхав сюди мені раду дати... або я до його; тільки спробую ще раз перебалакати з батьком та й поїду. Так оце й Катрі скажу. Далі тягти - уже несила! Не знаю вже, чи й є з цього провалля стежка? Батьків кинути, розплюватись - безчоловічно: вигодували ж, випестили! Та й куди без них удатись! Легко сказать тільки - порви! Але й Катрю кинути на поталу, на горе - теж безчоловічно, подло! Що ж його чинити?(Шарпа руками волосся). Та виміркуй же, хоч що-небудь, мозку безсилий, ледачий!! О, будь ти проклята та година, що завела мене у кохання! Як здавалось, що тому раєві кінця не буде, а от тобі й кінець, та ще який гидкий, пекучий!.. Павло правий був, ох правий; болізно щемить у моєму серці його гірке слово: "Не вистачить у тебе сили на боротьбу, а на гірше що - вистачить!" Так, вистачило! Павло уже два місяці й не пише, розплювався... і всі плюнуть... чесне товариство одвернеться... навіть святі думки і заміри, що освітили мою душу новою вірою, стануть передо мною грізними суддями... і я сам розплююсь з собою! (Безсило опуска голову й руки).

Вихід  Х

Михайло і Бєлохвостов. 

Бєлохвостов. Где ж он?

Іван Андрійович (з-за дверей). Вірно, в саду. Ти ж, гляди, прикинься, ніби од Олександра. (Зачиня двері).

Бєлохвостов. Понимаю, понимаю, дядюшка! Разыграем в первом сорте. Ба! Да он здесь! (До Михайла). Здравствуй, Миша! О чем это призадумался?

Михайло. Здрастуй! (Сходе на рундук і обнімається).

Бєлохвостов. Что ты, в самом деле, похудел? Болен?

Михайло. Ні, так собі.

Бєлохвостов. На тебе лица нет. Что за причина? Мне тебя жаль, Миша.

Михайло. Спасибі.

Бєлохвостов. Ведь я тебя люблю; не веришь?

Михайло. Чому ні? Вірю.

Бєлохвостов. Послушай, у тебя на душе завелось какое-то горе. Поделись со мною; ведь мы товарищи, des garcons?