Читать «Не судилось (панське болото)» онлайн - страница 31

Михайло. Годі-бо, Катре! Ходім у садок: час гине... 

Катря безнадійно сплеснула руками. 

Завіса тихо спада

ДІЯ ЧЕТВЕРТА

Широкий рундук з ганком у панськім будинку. Навкруг квітки, клумби, луговина; далі - розкішний садок. Вікна деякі одчинені на рундук; на рундуці - стіл, самовар з причандалами, кріселка. Вечір.

Вихід  І

Харлампій, а далі Аннушка. 

Харлампій (ставить на стіл чайні причандали; потім підміта). Ач, знов накидали цигарок! Що я їх ненавиджу! Нема, хвалити бога, отого кудлая, - так жиди; а ти за ними прибирай! Тьху! Чистоє наказаніє! Хіба це моя обов'язаность підмітати, примірно сказать, всяку погань? Це козачків діло, чи там служок яких, а не моє; моє діло за ними доглядать та давать запотилишників... А от, Харлампіє Григоровичу, довелося і вам щітку до рук узяти та підмітати собственно підлоги! Ох-ох-ох! (Спирається на щітку). Не ті теперечки часи, доложу вам, - сумнительні! Гай-гай! Де те вельможне панство дівалося? І знаку нема, мов корова язиком злизала! Тепер, приміром кажучи, мужику волю дали, ну й посіда, або ще - жидова та! Ну, які вони пани? Харкнув та ногою розтер, та й уже. Сказано - одно боже попущеніє, скусительство! Наші теж, дивись, незабаром у пазурах того Шльоми опиняться... А через кого все прахом іде? Через нашу паню: як прибилася сюди, зараз завела нові моди, - покойовок, лакеїв... Ми вже, значить, стали невгодні, неодуковані! А сама повіялась по Києвах та по Варшавах; понавозила губарнорів отих - по дві пари держала... їй-богу! Ну і додержалась! (Підходить до столу, поправля масло, сметану, сухарі й цукерки). Такі завели заведенія за приводом отого кудлая, що, на моє мнительство, - кінець світа: з ким тільки кумпанію водять? Тьпху! - та й годі! Тепер, приміром кажучи, наш панич, дворянин, з мужвою воловодиться, на вулицю ходить... Страмовище одно! Не зна того, як в старовину... От хоч би, значить, нащот женського полу - як було благородно, прекрасно! Звеліли кого привели... та й кінець... І делікатно, і поштительно! А тепер?.. Ех, гріхи наші, гріхи! Отаким шелихвісткам, як ота Аннушка, припоручають тепер до рук панське добро! Господиня, значиться! Так би й зацідив! (Дивиться у кухлик). А сметанка яка? Хіба така при покойному панові була? Хоч ножа стромляй! А то! (Нахильцем п'є).

Аннушка (зазира в одчинене вікно). Чаго ви до сьох пор самовара не даєтьо? Бариня сердяться!

Харлампій. Ти ще мені, смердюча, приказувати будеш? Геть, поки ціла!

Аннушка. Што ви себе воображеніє взяли! Скажите, пожалуйста! А зливки для чого випили?

Харлампій. Хто випив?

Аннушка. Нехто!

Харлампій. Хто випив? (Наступає).

Аннушка. Хтокало!

Харлампій (яро). Бачила?

Аннушка. От тілько троньте, я такого шкандаля зделаю!

Харлампій. Так ти бачила?

Аннушка. Аж вуси все у зливках; гляньте! (Одступає до дверей).

Харлампій (змішавшись, утира рукавом). У-у! Смалена! Киш мені звідціля! (Іде в двері).

Аннушка (тіка на рундук). Ругателі!! Будете знать! Постойте, я вас всєх на чистую воду! - І ви, паничу Михайло Іванович, почешетесь! У мене письмо од дядиньки: я його викрала... Будет і бариня знати! Проміняли меня на ту шльондру, - і я ж потешусь! Попануєш! Попануєш! Ух, печуть меня всі, та й я ж попеку!! (Побачивши паню з Михайлом, іде далі).