Читать «Не судилось (панське болото)» онлайн - страница 29
Михаил Петрович Старицкий
Катря. Дмитре, прости мене! Не моя сила... так судилося!
Дмитро. Не твоя, нещасна, - так! Але на кого ти мене проміняла? Чи буде ж він тебе так кохати, як я? Чи буде з тебе очей не зводити, перед тобою стежку промітати? Навіщо ти йому, отому паничеві, здалася? На ласощі, на жарт, а потім на покидьку!
Катря. Цить! Цього не буде: не звір же він?!
Дмитро. Буде, пом'янеш моє слово!.. Вони такі! Увесь світ би зажерли, - та й то не вдовольнять своїх тельбухів! Мало їм, розбещеним, тієї втіхи на світі, ще зазіхають і на нас, старців, однімають остатню радість, остатнє щастя!
Катря (з криком). Не добивай мене! Я й так уже підбита! Не може цього бути, не може! Нема ж такого ката на світі, щоб завдав такі муки! Адже краще задавити власними руками!! За віщо ж би так насміятись?
Дмитро (обніма Катрю). Дитино моя, надіє моя! Рад би я тебе розважити, та... язик не повертається! Чи тебе чарами приворожено, чи тобі пиття дадено? Задля чого, задля кого ти мене сиротою кидаєш? Тільки ж і жив тобою змалку, тільки ж і бився з злиднями, аби загорювати того щастя, і от тепер, допливши берега, мушу топитись...
Катря (ридаючи, обніма Дмитра). Що ж мені робити? Збожеволіла я!
Дмитро (боязко). Катре!.. Може б, забула ти... перемогла себе... може б, вернулося...
Катря. Ні, Дмитре! Несила моя...
Дмитро. Значить, годі! Ну, що ж - радощів не зазнали, з лихом - приятелі... горювати - не привчатися! Та що про мене?.. Хоч би ти була щасливою!
Катря. Де вже? Кругом таке лихо... Хоч би ти зненавидів мене - легше було б!
Дмитро. За що? Чим же ти винна? Така вже моя доля щербата: кого б'є, то вже не милує!
Катря. Коли б ти вийняв моє серце та розкраяв надвоє!
Дмитро. І, вже! Дай боже... щоб хоч тобі щастя, то хай уже тішиться ворог мій... а мені (махнув рукою) - утоплю десь своє горе!.. Але ж як він насміеться над тобою, як потопче красу твою, кине тебе на зневагу, на горе, - то не сховається він від мене ніде: на краю світа знайду його, зо дна моря винесу, з-під землі викопаю... І тоді вже з паничем побалакаю!
Катря (хапа за руки Дмитра). Що ти задумав, Дмитре?!
Дмитро. Не бійся... поки не кине... Ну, прощай! Напився вже я радощів! (Обніма Катрю). Прощай! А!! Не мені, злиденному, - щастя! (Утира сльозу). Бувай вже ти щаслива!(Іде).
Катря. Дмитре! Не побивайся!!
Дмитро. Пропадай усе!! (Іде хутко).
Катря, ламаючи руки, біжить до воріт і схиляється до них, від несили.
Вихід VII
Катря і Михайло.
Михайло (тихо крадеться з садочка). Катре! Катре!
Катря (уздрівши його, несамовито кинулась на груди). Ай!!
Михайло (обніма). Не кричи, серце, так, бо почують!
Катря. Зраділа!.. Боже як! Третій вечір не бачила.
Михайло. Ну, все ж обачніше треба.
Катря. Не буду, не буду, любий мій, хороший; тільки не сердься!
Михайло. На тебе трудно й сердитись. (Цілує).
Катря (обніма). Господи, як я рада! Нічого й не тямлю... Чого ти вчора й позавчора не був?
Михайло. Не можна ж мені щодня ходити, щоб не завважили... Я все, знаєш, вибираю годину, щоб з моїми батьками про тебе побалакати...
Катря. Господи, що то буде?