Читать «Не судилось (панське болото)» онлайн - страница 28
Михаил Петрович Старицкий
Катря. Що ви кажете?
Степанида. Похваляйся, похваляйся, повіє! Думаєш, що так на твоїх панів і поласились?.. А, нехай вони тобі виздихають!.. Та в нас і кращі є!!
Катря. Господи! За що вона обносить мене?
Степанида (недочува). Та у нас така парочка! Ось ми спаруємо... і мати казала, що весілля швидко... Ух, коли б швидче! От уджигну вже та брязну підківками!.. (Пританцьовує).
Ходім-бо, Катрусю, до шинку!
Катря (недочува, стоїть мов кам'яна). Обносять... наступає вже...
Степанида (весело). Коли не хочеш, то я й сама піду. Трай-на-на-на! Трай-на-на-на!! Трай-на!! (Іде за ворота, хитається; трохи не впала).
(Іде, співаючи).
Вихід V
Катря сама.
Катря (ламаючи руки). Ну, дівко! Надівувалася? Наступає вже кара людська, невпросима, невмолима... От і заховалась! Не приспало, моє кохання, ти лиха: підкралося воно, та аж серце, мов на ножі, кипить! Михайло! Голубе мій! Скруто моя! За тебе мені і страждати не тяжко... все оддала, то що мені люде? От матір тільки... Ох, і не знаю, що з мамою буде, як дійде... а неминуче дійде: вже коли Степанида на губу взяла, - все село знатиме! (Зложивши руки, стоїть замислена).
Вихід VI
Катря і Дмитро.
Дмитро (підходить тихо; Катря не чує). Катре!
Катря (здригнувшись). Га? Що? Як ти мене злякав.
Дмитро. Коли ж сватів присилати до матері?
Катря (сплеснула руками). Уже? Ой лелечко! Насядуть же тепер! Невже й ти на мене?
Дмитро. Як на тебе? Хіба ж ти не подала мені слова?
Катря. Ох, нудьго моя! Коли ти любиш мене хоч капелиночку, то пошануй: бачиш, яка я? Мені не шлюб у голові... заміж я не піду.
Дмитро. Що з тобою? Скажи мені щиро!
Катря. Не знаю... Ти б посватав краще Пашку; вона тобі такою вірною дружиною буде, так тебе любить!
Дмитро. Чужого віку заїдати не хочу! Ех, Катре, Катре! Не любиш ти тепер мене, - от що! То було стрінеш, аж у очіх сонечко; щебечеш не нащебечешся, воркочеш не наворкочешся! А тепер ти й не дивишся, ухиляєшся зо мною і словом одним на самоті перекинутись... Запропастила ти мою голову!
Катря. Дмитре! Пожальсь наді мною! Я тебе, як брата, люблю; мені так тебе шкода... Тільки я не знаю, що зі мною сталось?
Дмитро. А я знаю! Кажи прямо, бий одразу - легше буде!
Катря. Не муч мене!
Дмитро. Знаю я, хто розлучник мій, хто наступив мені ногою на горло! Ти в панича закохалась; він тебе звів!
Катря. Дмитре! Бога ради! Мене не зводив Михайло!
Дмитро. Він, він - і не кажи! Не обманюй мене!!
Катря. У мене сили нема тебе обманювати... Що ж? Я люблю Михайла... тільки не він... сама винна...
Дмитро (ухопившись за серце), О-о! Спасибі хоч за правду... і хотілось її, і надія якась ще тліла... а тепер уже край!
