Читать «Академія пана Ляпки» онлайн - страница 43

— От побачите: якщо так триватиме й далі, то десь за місяць пан Ляпка зникне зовсім,— кепкував Алойзі.

Правду кажучи, все, що Алойзі коїв у академії, переступало будь-які межі.

Після скандалу з казками ніхто вже не міг дати йому ніякої ради, а пан Ляпка ніби не помічав його капостей.

Алойзі прокидався, коли йому заманеться, прогулював уроки, на сонних люстерках малював на пана Ляпку карикатури, без дозволу заходив до кухні й кидав у каструлі жаб і павуків, голкою проколював панові Ляпці надувні кульки, а всім нам без кінця надокучав. Ми ненавиділи його й відпочивали тільки тоді, як Алойзі засинав або виходив у парк.

Пан Ляпка все йому дозволяв, ніби чогось боявся. Мало того. Що дужче виявлялася зухвалість Алойзі, то кволішими ставали воля й сила пана Ляпки. Він щодалі рідше з'являвся на кухні й забував годувати нас, не дбав про свої веснянки, й навіть пілюльок для вирощування волосся не вживав, через що став зовсім лисий, безвусий і безбородий.

Але змінився не тільки пан Ляпка. Трохи осіла будівля академії, понижчали кімнати, меблі, й усі інші речі подрібнішали, ліжка зробилися коротші. Парк, що досі був схожий на безмежну пущу, теж поменшав і став рідший, а могутні дуби й буки обернулися на мізерні деревця.

Хоч зміни ці відбувалися досить повільно й поступово, але за місяць вони стали такі виразні, що всіх нас охопила тривога і страх.

Тільки Алойзі був бадьорий, горлав пісень, висвистував, гримав дверима, вибивав камінням барвисті шибки, дражнив Матеуша й подеколи ставав просто нестерпним.

Пан Ляпка мовчки приглядався до нього, заклопотано чухав лисину й засинав, забуваючи напитися зеленої настоянки.

Ми розуміли — нашій рідній академії настає кінець.

Напередодні Нового року пан Ляпка зібрав усіх нас у шкільному залі й зажурено сказав:

— Любі мої хлоп'ята, ви не могли не помітити всього того, що останнім часом коїться. Бачите, як я поменшав. Розмовляючи з вами, мушу ставати на стілець, щоб ви мене бачили з-за кафедри. Усе довкола вас теж меншає й дрібнішає. І ви, звісно, здогадуєтесь, у чому річ. Так, так, казка про мою академію наближається до кінця. Будьте готові до того, що невдовзі академія зникне, а з нею зникну і я. Прикро мені розлучатися з вами. Ми прожили разом майже цілий рік, нам було весело і приємно, та все має свій кінець.

— А що буде з нами, пане професор? — запитав Анастазі, тамуючи сльози.

Пан Ляпка розчулено глянув на нього і, якусь мить помовчавши, сказав:

— Любий Анастазі, в кожного з вас є своя домівка, до неї ви й повернетесь. Принаймні запам'ятай, що сьогодні опівночі тобі слід відімкнути браму, а ключа кинути в ставок. Я недалечко від берега спеціально прорубав ополонку. На цьому й скінчиться казка про академію пана Ляпки.

Всі ми посмутніли. Обступивши пана Ляпку, ми заходилися цілувати йому руки, маленькі, як у дитини.

Пан Ляпка пригортав нас до себе, похитував лисою головою й непомітно змахував з очей сльози.

Я довіку не забуду цієї зворушливої сцени.