Читать «Академія пана Ляпки» онлайн - страница 45

— Тільки я тут умію читати по-китайськи! — чванькувато вигукнув він.— Тільки я спроможний проникнути в таємниці пана Ляпки. Зараз дізнаємось, хто він, цей зарозумілий дивак. Ха-ха-ха!

Нараз у кватирці з'явилося бліде, перекошене від образи лице нашого професора. Коли пан Ляпка влетів до залу, ми побачили, що він удвічі менший, ніж був кілька хвилин тому. Зростом він скидався на п'ятирічне хлоп'я.

Алойзі побачив, що не подужає вчитати китайського письма. Єдиним порухом руки він змів усі таблички на підлогу й заходився топтати їх підборами на дрібні скалки.

Всі ми були такі спантеличені, що жоден не став йому на заваді.

— Ти знищив мої таємниці, Алойзі,— сказав пан Ляпка спокійно і водночас суворо.— А я знищую тебе. Ти — витвір моїх рук і зараз од моєї руки загинеш.

По цих словах він приклав до вуха чарівну помпочку, кілька разів натис на неї, відтак ковтнув пару пілюльок для вирощування волосся і за мить перетворився на колишнього, великого і статечного пана Ляпку.

Зухвалість Алойзі наче вітром здмухнуло.

Пан Ляпка дістав із шафи велику шкіряну валізу, відкрив її і поставив на стіл. Потім підступив до Алойзі і, не мовивши й слова, посадив його на стіл поряд із валізою. Ми дивилися на все це, затамувавши віддих. Пан Ляпка взяв Алойзі за плече, відгвинтив йому праву руку і поклав до валізи. Те саме він зробив з лівою рукою та ногами. На столі лишився тільки тулуб з головою.

Алойзі мовчав, із жахом стежачи за тим, що робить пан Ляпка.

Пан Ляпка взяв його за голову обіруч і крутнув у лівий бік. Різьба легко піддалася, і невдовзі голова Алойзі відділилася від тулуба. Пан Ляпка відгвинтив тім'я і все, що було у Алойзі в голові, висипав у валізу: літери, звукові пластини, скляні рурки, а ще безліч коліщаток та пружинок.

Після цього пан Ляпка так само розібрав тулуб Алойзі. Разом із головою він поклав усе до валізи й замкнув її.

Всі ми з полегкістю зітхнули: Алойзі, цієї огидної ляльки, цієї карикатури на людину, більше не існувало.

Тільки в Анатоля бриніли на очах сльози.

— Ой, лишенько! — шепотів він.— Ой, лишенько! Що я тепер скажу Філіпові? Він же наказав мені пильнувати і стерегти Алойзі. Така була гарна лялька... Така гарна!

Тим часом пан Ляпка знову поменшав. Він повернув до нас своє здитиніле личко і сказав:

— Хай усе це вас не обходить, хлопці. Я здогадувався, що саме так і скінчиться наша казка. Алойзі викрав усі мої таємниці. На фарфорових табличках, які він побив і розтоптав, було записано всі премудрості, що їх розповів мені лікар Пай Хіво. Я вже не зможу наготувати вам страв із барвистих скелець, літати в повітрі, лікувати хворі речі. Я втратив здатність попадати до сусідніх казок. Одне слово, я тепер не маю чарівної сили, яка вславила мене і мою академію. А проте не будемо з цього приводу побиватися. Краще заспіваймо гарної колядки. Згода?

Та не встиг пан Ляпка скінчити, як розчинилися двері й до залу зайшов перукар Філіп. Шапка й кожух його були припорошені снігом, і весь він розчервонівся від морозу й люті.