Читать «Академія пана Ляпки» онлайн - страница 42

Анатоль спробував угамувати Алойзі, але той одним ударом кулака звалив його на підлогу.

У залі зчинився шарварок.

Одна королева й дві юні принцеси знепритомніли, інші гості посхоплювалися з місць і хто в двері, хто у вікно кинулись навтьоки.

Пан Ляпка отетеріло втупився в Алойзі, він не міг зронити й слова і тільки ще трошки понижчав.

— Гей ви, добродії й добродійки! — зарепетував Алойзі.— Ану уривайте звідціля! Ох ти ж, Гидке каченя, мерщій качуляй, поки я тебе не порішив! А тобі, Мурашко-музико, ще й повторювати треба, так? Геть! Тепер я гуляю! Ха-ха-ха!

Раптом із натовпу переляканих гостей вийшла висока вродлива жінка з гордою поставою. Вона підступила до Алойзі й грізно промовила:

— Я Повелителька ляльок. Наказую тобі забиратися звідси!

Та Алойзі був незвичайною лялькою, і влада Повелительки ляльок не мала проти нього сили. Він розреготався їй у вічі, повернувся спиною і, розштовхуючи гостей, закричав:

— Це ще не все, пане Ляпка! Я всю академію на друзки рознесу! Ясно? На друзки!

Альфред не втримався й заплакав.

Хлопці стояли ошелешені й мовчки дивилися на пана Ляпку. Я тремтів од гніву та образи.

Зал поступово спорожнів.

З двору долинав гуркіт екіпажів, що квапливо роз'їжджалися. Непритомну королеву пажі винесли на руках.

У залі лишились тільки ми та пан Ляпка. Він стояв непорушно, в тій самій позі, й некліпно дивився поперед себе.

Зал знову зменшився і став такий, як раніше. Небо заснували хмари, припустив дрібний осінній дощик.

Алойзі з неприхованою зловтіхою розсівся у кріслі навпроти пана Ляпки і з викликом засвистів.

Аж ось пан Ляпка отямився. Він окинув оком порожній зал, позирнув на нас — ми й досі стояли попід стіною,— потім на Алойзі і сказав, ніби нічого й не сталося:

— Шкода, хлопчики, що я не закінчив казки про місячних жителів. Доведеться відкласти її до наступної книжки. Шкода. Здається, час обідати. Чи не так, Матеуше?

— Авда, авда! — вигукнув Матеуш і полетів до їдальні.

Пан Ляпка пройшов повз Алойзі, не зважаючи на нього, здійнявся в повітря й полетів слідом за Матеушем, притримуючи поли брунатного фрака.

Он який це був шляхетний чоловік!

************************************Таємниці пана Ляпки**************************

Коли півроку тому я брався до цих нотаток, то й гадки не мав, що доведеться розповідати стільки дивовижних історій.

А останніми днями додалося так багато подій, що й міри немає. І головне, з певного часу щось незбагненне почало коїтися з самим паном Ляпкою.

Передусім ми стали помічати, як виходить із ладу його чарівна помпочка. Пан Ляпка щодень меншав та меншав і жодного разу не набув своєї первісної подоби. Це неабияк дратувало його, він ставав похмуріший і будь-якої миті міг поринути в гнітючу задуму. Якось пан Ляпка замислився, їдучи своїм звичаєм нагору, й кілька годин просидів між двох поверхів на бильцях. Іншого разу, літаючи над столом із коновкою в руці, він забув, що ширяє в повітрі, глибоко замислився, впав у миску з баранячою смаженею і навіть не помітив цього.

Та найголовніше, як я сказав, було те, що він без упину меншав. Навіть Альфред, найменший між нас, тепер був вищий проти пана Ляпки на цілу голову.