Читать «Азіатський аероліт» онлайн - страница 61

Біля капітанського містка побачив дужу постать Білла, пішов до нього. Білл теж помітив гостя й собі пішов назустріч.

За три кроки до Ерґе Білл приклав два пальці до кашкета й ввічливо перепитав:

- Каюту містера Сорокіна?

- Так.

- Прошу за мною. Містер мав нещастя захворіти вже біля берега.

Ерґе ледь-ледь посміхнувся.

Він, звичайно, мав право посміхатися. Але, дорогий читачу, Сорокін насправді таки захворів, як тільки побачив темні обриси берегових скель. Але захворів на незвичайну хоробу - на переляк. Він, коли побачив берег і уявив собі зустріч з Ерґе, затремтів, як у справжнісінькій лихоманці, спітнів і знесилів. І на ранок, як пристали до берега, заявив, що не зможе зійти на берег, бо почуває себе надзвичайно зле.

За два дні йому погіршало, вночі він з ляку не міг стулити вії, а якщо й стуляв, то його починали душити примари.

Так у постелі й застав його Ерґе.

* *

*

- Доброго здоров’я, пане Сорокін! Як почуваєте себе, га? Що ж ви мовчите? Може, не впізнаєте? Та чи ви рота розтулити не можете?

Сорокін як підвівся на лікті, так і закляк. Невеличкі оченята поширились і закруглились, наскільки дозволяли орбіти, й нагадували перелякані зіниці кроля.

Ерґе замовк на хвильку, спокійно й повагом ступив до ліжка, Сорокін, не спускаючи з нього очей, з жахом посунувся до стіни.

- Так чого ж ви мовчите? Розтуліть же нарешті рота. Це ж неґречно - мовчати, коли до вас говорять. Ви, здається, говорити вмієте, і досить-таки красномовно?

Сорокін відразу зрозумів, на що натякає інженер, і ледве поворухнув змертвілими губами. Не сказав, а видушив:

- Я себе зараз почуваю дуже зле. - Благальна гримаса стисла його перелякане лице, й він придушено скрикнув: - Містер Ерґе, я не винний, слово чести не винний. Заприсягаюся всім найдорожчим, що це сталося якось випадково й безглуздо.

Ерґе здивовано підвів очі, знизав плечима, ніби від приємної несподіванки, а потім весело замахав руками:

- Господи, та хто ж вас винить?! І гадки не було - вигадаєте ж таке!

Сорокін почув, що його проймає справжнісінький-таки холод. Він пропав, оцей проклятий чоловік отепер вже доконає його як слід!

Проклята суха посмішка - це не спроста, за нею прихована чортовська злість. Сорокін добре знав, що Ерґе, звичайно, не може подарувати йому приїзд Ґіни, й всі сподівання, «а, може, таки Ерґе не приїде сюди», остаточно розвіялись зараз.

І він з жахом слідкував за кожним рухом інженера, що спокійно похитувався перед ним. Благально думав, щоб усе це скоріше кінчилося, бо почував, що не витримає й дико перелякано закричить.

«Краще б ти підійшов, закричав, ударив би», - тривожно думав Сорокін.

Ерґе не спиняючись весело походжав по невеличкій каюті й грайливо продовжував:

- І в гадці не мав, дорогий друже, винити вас. Я просто згадав, що ви хворий, і мене охопило почуття докору: що ж це, мовляв, я свого повіреного в справах та й не провідаю, не розважу. І тому я негайно вирішив завітати до вас.

Ерґе зупинився біля ліжка, похитав тулубом і, ніби розчулено, заговорив:

- Дійсно, не пощастило вам. Доїхати з Нью-Йорку до Сан-Франциска, дістатися, нарешті, цих клятих островів і раптом захворіти. Захворіти, коли вже видно берег. Знаєте, що я надумав. Не знаєте? От що! Зараз поїдемо до мене.