Читать «Азіатський аероліт» онлайн - страница 60

- Чую! Що ж, я полечу з тобою. А коли ти примусиш мене повернутись до Сан-Франциско, то того ж дня ввесь світ знатиме про твою авантуру. Чуєш?

Цього Ерґе не чекав, навіть не міг собі припустити. В нього безладно задьоргалися щоки, й він почув, як все тіло пройняло терпке, схоже на переляк, почуття. Ніби непомітно для самого себе опинився перед безоднею.

* *

*

На столі двічі спалахнули зелені лампочки й різко задзеленчав дзвоник: сигнал з радіокабіни.

Ерґе випростався, нічого не відповівши Ґіні, вибіг з кабінету.

Хапливо наклав рурки на вуха, почув знайомий шепіт, що відразу протверезив йому голову:

- Слухайте... слухайте... слухайте... Вгору... вгору... вгору...

Ерґе пополотнів - це був сигнал вилітати. Він щосили притиснув трубки до вух, не повіривши собі, але ні, рурки глухо й настирливо повторювали:

- Вгору... вгору... вгору...

Потім замовкли, але Ерґе ще довго сидів, не скидаючи навушників з голови.

А як підвівся, відчув потребу піти геть з будівлі, подалі, щоб на самоті заспокоїти себе й обміркувати кінець свого сміливого плану.

* *

*

До Алеутських островів надійшла весна. Давно одплили геть криги, й щодень дуже припікало сонце. Сьогодні Лощина Трьох Кряжів була цілком розкутана од уїдливого туману, й чорні скелясті горби гір здавалися не такими вже похмурими й непривітними.

Ерґе повертався з гір заспокоєний, з урівноваженими почуттями. Так добре себе почував, що сів на стрімкій скелі й, злігши на лікті, зібрався свідомо трішки помріяти (мав він таку ваду, правда, не полюбляв її).

Чого ж не помріяти трохи - дальші ходи боротьби накреслено, перевірено свідомо й спокійно, вузли, що так несподівано виникли сьогодні, чудесно розв’язані. Що ж, хай Ґіна їде, але все ж таки вона переоцінила свої сили, сподіваючись щось заподіяти його планові - дурниця!

Ерґе згадав свою розгубленість, коли почув її погрозу, і легенько скривився - не треба було. Як це він не стримав себе. Фі!

Легко відігнавши цей неприємний спогад, знову занурився в свої мрії, що, як і в Нью-Йорку, п’янили його й викликали всередині терпкий холодок - вісник запалу.

Звичайно, Ґіна завадити не зможе. Одірвана від людей, вона відразу відчує свою безсилість. Правда, краще було б, коли б... і тут Ерґе мимоволі згадав за Сорокіна. І тої ж секунди в голову прийшла настирлива думка зараз же побачити його.

Думка подобалась. «Умре, мерзотник, коли побачить мене», - подумав інженер з усмішкою й легко став на ноги.

Захищаючи долонею очі від сонця, поглянув у бік шхуни, що біліла вітрилами на чорній воді океану, праворуч від скелястого горбатого півострова. Дивився й знову усміхався собі:

«Умре, мерзотник».

* *

*

Подавши наказа їхати до шхуни, Ерґе примостився на кормі шлюпки, перехилившись, діставав рукою воду і, отак бавлячись, смакував уже злорадно зустріч з Сорокіним. Замість злости було бажання помучити прокляту тварину, вимучити, відплатити за всі прикрості.

Рівно за 30 хвилин матроси поставили шлюпку коло трапу.

Ерґе легко збіг сходами вгору, зупинився на палубі, шукаючи очима кого-небудь з екіпажу, щоб спитати, де каюта Сорокіна.