Читать «Азіатський аероліт» онлайн - страница 63
Іван Ковтун
Торфяне болото, де впав аероліт, лежало стиснуте з усіх боків амфітеатром голих гір. Де-не-де в ущелинах стирчали опалені космічним вогнем, понівечені стовбури дерев.
Місцевість була поятрена кратерами, ніби важка артилерія довго обстрілювала її. Ями були різні в діаметрі й глибиною - стрімкі по краях, з вузькоспадистими днами.
В центрі болота чорнів глибокий найбільший кратер метрів у 500 діаметром. Навколо вінчиком чорніли менші кратери.
Горський перші дні помітно відволікав огляд центру, але ніхто не міг запідозрити вченого, бо добре знали, що треба готувати харчі на літо, і лише після цього можна взятися до обслідування. Помічав лише Марич, але не показував цього. Та ще помічав це Павло Самборський.
* *
*
Марич крізь сон неясно почув, як хтось зупинився біля його ліжка й тихо торкнув плече. Важко розплющив очі й побачив на фоні сірого квадрату (то були розчинені двері хатини) високий знайомий обрисами силует. Упізнав постать вченого, здивовано запитав:
- То ви, Валентине Андрійовичу?
- Я.
Професор відповів пошепки, й Марич відразу догадався, що треба й йому говорити тихше:
- Що таке?
- Пробачте, що турбую. Ходімо на хвильку з приміщення.
Марич хутко підвівся з постелі (спав в одежі), хутко почав взуватися.
Надворі змагалися сірий ранок з ніччю. Велика Трясовина лежала пригорнута важкими хвилями туману, що затуляли околишні верхівлі гір і спалену, зламану тайгу.
Горський причинив обережно двері й знову так само тихо й сторожко звернувся до Марича:
- Я вирішив лише з вами оглянути центральні кратери. Тому й не турбував інших. До схід сонця, гадаю, дійдемо?
Марич не перечив, бо й сам був тої думки, що досліди треба провести на самоті, якнайобережніше, й до нагоди не розголошувати про наслідки.
Професор готувався зарані до цього, бо всі приладдя лежали вже осторонь хатини.
Мовчки взявши лопату й сокиру, Марич рушив услід за Горським, що пішов уже вперед, широко ступаючи рівними, ще сильними ногами. В тумані він здавався ще тоншим і вищим.
За всеньку важку дорогу, стрибаючи через ями й валіж, обидва не вимовили й слова. І лише біля центральних кратерів, як зупинилися перепочити, Горський перший озвався до свого помічника:
- Оглянемо, мабуть, найбільший? - І знову рушив далі.
Невдовзі зупинилися перед величезним кратером з крутими обпаленими боками. Навколо лежали на купи торфу, зчорнілі й припорошені землею.
Марич нахилився, метрів за двадцять чорніло торфянисте дно ями.
- Обережно! - попередив професор. - Не посуньтесь, можливо, дно - звичайна трясовина!
Горський нахилився й копнув шматок торфу.
- Погляньте, як обпалено. Ви помітили? Вся улоговина обпалена. Але як!? Хіба ви бачите, що це процес довгого горіння? Це просто обпай. Значить, це не результат лісної пожежі, як мені силкувалися довести дорогі колеги з кабінетів.
Вчений сів на купу торфу й почав лаштувати магнетометра.
- Вони, Вікторе Миколайовичу, - говорив ображено до Марича, - мали ще нахабство запевняти, що кратери ці є не що інше, як звичайні собі тундряні мочежини, а звалена тайга - наслідок циклону. Але я хотів би дізнатися, як це міг циклон валити тайгу, суворо, за радіусом, утворюючи велетенське коло, або еліпсис, як це ми бачимо на Великій Трясовині.