Читать «Дим» онлайн - страница 137

Глуха вереснева ніч, і цей хрип над ним. Він різко розплющив очі. І одразу втямив, що до чого – то не він розплющив очі, а Ірина, то він знов бачить усе її очима. А бачив він себе, Антона, він лежав і спав, розпластавшись на спині, розкинувши руки, високо закинувши голову на подушку. А над ним стояв Ігор. Він стояв до пояса голий, засунувши руки в кишені сірих бавовняних штанів, трошки згорбившись, стояв і дивився на Антона, і дико, зловісно гарчав уві тьмі. Тьма і тьма, і це страшне гарчання на весь білий світ, у цю пусту і глуху вересневу ніч, пітьма Лариної кімнатки, і лиш Ігореві світло-зелені очі мертвенно зблискують у тій пітьмі.

* * *

Антон смикнувся і прокинувся – у вікно кімнатки лився млявий ранковий світ осені. Він озирнувся по кімнаті – Ларина постіль розстелена, а на підлозі, де ніччю спав Ігор, не було вже ні матраца, нічого. Іра дрімала коло нього в його блакитній тільняшці, сховавши праву руку під подушку, повернувшись до нього лицем, майже на боці – чітка ознака того, що скоро прокинеться. Окрім неї та самого Антона, у кімнатці нікого не було.

Він обережно, аби не збудити Іру, виліз із-під ковдри й пошкандибав на кухню. У скронях трошки стукало, та не надто сильно, сушило горло – ото і все похмілля, не страшно. Він зиркнув на веранду, прислухався. У домі тиша, двері зали причинені. Пройшов на кухню, одкрутив кран, напився води. Роззирнувся ще – на кухні чистенько, стоїть вимитий посуд, а на столі каструлька з ополоником, ще тепла. Антон зазирнув туди – якийсь духмяний супчик, чи щось таке. Він почовгав до ванної та вмився, збризнув навіть голову холодною водою.

Тоді зайшов на веранду, взяв із сумки пачку цигарок. Вийшов на ґанок і закурив. На столі під верандою на диво також не було сильного розгардіяшу, лиш стояла пара-трійка порожніх пляшок з-під пива, повна недокурків попільничка та отой самий пластмасовий ящик із-під пива під столом. Стояв похмурий вересневий ранок, хмарний, проте не надто холодний. Низькі суцільні хмари устилали весь виднокрай, подихав слабенький вітерець.

Антон повернувся в дім і зазирнув до Лариної кімнати – Іра так само спала на боці, але вже легенько повела плечем, як він одчинив двері, – точно скоро прокинеться. Він обережно причинив двері та тихенько зазирнув до зали. Диван складений, ліжко охайно застелене, а в дальньому кінці зали, під вікном, збоку од телевізора, сиділа в кріслі Лара. Вона була в тій самій довгій чорній футболці з червоними серпом, молотом і написом «DOSTOEVSKY», закутана в своє улюблене картате покривало. Голі ноги в різнокольорових смішних в’язаних панчохах вона підібгала під себе, на колінах тримала розкриту книжку і зосереджено схилилась над нею, огненна коса її була розплетена і спадала на одне плече, окремі пасма закривали половину лиця. Вона зосереджено читала, не одразу й помітила, що хтось увійшов.

А як підняла очі, то Антон із якоюсь навіть не очікуваною для себе самого ніжністю в голосі промовив: