Читать «Дим» онлайн - страница 135

– Давай фен достану… – озвалась до неї Лара.

– Та ні, за чим? – одмахнулась вона, всміхнувшись, і дістала з сумки гребінець.

Вона всілась на диван коло Антона і стала похапцем, швидкими вивіреними рухами розчісувати мокре волосся, а Лара забрала в неї рушник і пішла в душ сама.

Ігор, ще щось гухнувши над тим кріслом, врешті встав, подивився на нього згори і здвигнув плечима.

– Вроде устойчиво, – мляво всміхнувся він до Антона з Ірою і почимчикував до зали.

Іра перехилилась через Антона і поклала гребінець на тумбочку.

– Ти вже спиш? – спитала його, всміхаючись.

– Мм… ні, – розлупався він.

– Спи, – сказала вона, так само приязно всміхаючись, і цмокнула його в чоло.

Антон розгублено всміхнувся у відповідь, а вона легким рухом скрутилась калачиком на постелі коло нього, спиною до нього, і ледь не з головою закуталася в ковдру. Виглядало з-під ковдри тепер лише пасмо її волосся, темне зо світлішим, та ліва рука – тонкі пальці, нігтики з перламутровим лаком, краєчок рукава тільняшки.

Іринка – подумалось Антону, а ок чому, й хтозна. Думки його знов заплутались, але вже без дурноти, він просто розімлів, пригрівся, хотілося спати. Він потягнув на себе другий край ковдри і вкрив нею самі ноги, відкинувся головою на подушку.

Полежали трошки в самотині, і до кімнати зайшла Лара в довгій чорній футболці чи мо ’ такій ото нічній сорочці з червоним серпом і молотом на грудях та червоним же написом під ними на животі не нашими літерами «DOSTOEVSKY». Ларине руде волосся також було мокре, вона роззирнулась по кімнаті та ніжно зітхнула:

– Всі сплять…

Ірина кумедно визирнула з-під ковдри і всміхнулась їй.

– Добраніч! – мовила до неї Лара і жартівливо поворушила їй волосся одною рукою.

Потому вона дістала з шафи для одежі матрац і стала стелити Ігорю на підлозі. Антон мляво повів очима за її рухами, тоді знову втупився у стелю. До кімнати зайшов Ігор у сірих бавовняних спортивних штанях, до пояса голий, рушник теліпався на його шиї. Тепер видно було, що тіло в нього красиве, треноване.

– Лар, ты моей майки здесь не видела? – неголосно спитав він, роззираючись по підлозі.

Та саме стелилась собі на кріслі.

– Посмотри там в углу, – одповіла і, не обертаючись, тицьнула пальцем, – я туда всю одежду сбросила.

Він зиркнув туди в куток, а тоді ніяково махнув рукою.

– А, ладно…

Повісив рушник на дверці шафи, тоді якось так спритно зі спини обняв Лару за плечі і поцілував її в шию, нижче вуха. Ледь чутно зітхнув і тут же одпустив її, так само спритно влігся боком на свій матрац і вкрився ковдрою. Чи то пак отим Лариним картатим покривалом, що слугувало йому тепер за ковдру.

Лара обернулась і якось розгублено, але разом з тим ніжно, зворушливо зиркнула на нього. Мовила з ледь вловимою звабою в голосі:

– На добраніч.

– Угу, – промугикав він у відповідь з-під ковдри, так, немов уже спав.

Вона тепло всміхнулась, дивлячись на нього, обережно оминула, підходячи до стіни, клацнула вимикачем, і світ згас.

– Всі сплять, – ще мовила вона у темряві і пішла до крісла, вляглася.