Читать «Львів. Вишні. Дощі (збірка)» онлайн - страница 87

Я витягла блокнот, перевірила. Наша Зірка-Балах чітко сказала: сьома п’ятнадцять. Я не полінувалась підійти до віконечка довідок. Все правильно, восьма. Отже, мушу чекати ще більше години.

Тремтячи від злості, зателефонувала Анжелі. Довгі гудки, нарешті заспаний тягучий голос:

— О, це ти, Марусько… Будиш завчасно, наче провідниця.

— Але ти сказала, що потяг о сьомій.

— Хіба? Ти щось плутаєш.

— Плутаєш ти, я записала під твою диктовку.

— Ну так що ж? Помилилась.

— Гарна помилка, я вже на вокзалі.

— Чудово! Ти молодець. Зачекай трохи. Потяг буде десь за годину. Якщо не запізниться.

— Фантастична перспектива! Він ще й запізнюється?

— Здається, за ніч повинні були надолужити. Сонечко, я не можу довго говорити, бо батарейка… Зачекай трохи, скоро вже. О, провідниця вже…

Гудки відбою.

Я розгублено подивилась на великий годинник і пішла шукати затишний куточок.

Чого я хочу? Анжела така.

У позаминулому році в мене уперше вийшов роман у київському видавництві. Накладом у дві тисячі примірників. Всі казали, що стільки книжок нерозкрученого маловідомого автора продати неможливо. Та ще й фентезі, літератури для вузького кола любителів. Отже, видавці ризикували.

До столиці далеко, але в своєму місті презентацію я вирішила зробити на достойному рівні. Обійшла всі місцеві книгарні, і лише в «Буквиці» молода піар-менеджер погодилась провести першу в наших краях презентацію.

Я сама надрукувала афіші, сама розклеювала їх в бібліотеках, навчальних закладах та біля прохідних заводів. Організувала виступ молодого барда, малозрозумілі тексти його пісень дуже пасували до моєї фантастичної книжки.

Запросила журналістів, літераторів, друзів та знайомих. Якби всі прийшли, то під дверима книгарні, мабуть, зібрався би чималенький натовп тих, що не вмістилися всередині.

Натовпу не було, але книгарня заповнилась народом, як ніколи. Я сама модерувала захід, і все було чудово: голова нашої літстудії, солідний вусатий Борис Кулик, пристойно коротко розповів мою біографію й похвалив творчість, приятелька зачитала перші відгуки преси, бард поспівав, кореспонденти поставили кілька питань, колеги по перу привітали.

Надходила черга автографів, заради цього все й проводилось. І тут слово взяла Анжела, тоді — яскрава блондинка. Вона подякувала магазинові, що тут не цураються своїх, та розпорядилась, щоб продавщиця поставила на стіл з гарною стопкою моїх книжечок величезну коробку творів, узятих на комісію від місцевих авторів. Більшість з тих жовтогарячих та пронизливо-фіолетових брошурок належала перу саме Анжели Зірки — вона неперевершено вміє шукати спонсорів.

— Сьогодні — день фантастики, — урочисто проголосила вона. — Зараз я прочитаю вам свій фантастичний вірш.

І прочитала.

Люди поаплодували, а я оголосила про початок автограф-сесії. З готовністю стала чекати.

Зібрані мною книголюби почали гортати книжки. І мої, і Анжелині.

— Пробач, — зітхнула лірична совість нашої студії Яніна Стоянова, примружуючи короткозорі очі. — Я не зможу читати твою книгу, шрифт дуже дрібний. Може, надішлеш мені електронний варіант? Я на екрані збільшу як треба.