Читать «Львів. Вишні. Дощі (збірка)» онлайн - страница 96

— А хто зна?! Може, той наш рудий легас його злапав і з’їв. Він такий, він може. Кілька літ на него цілив. Хто зна, хто зна, дитино моя… Та то все не просто так на тому світі сі діє.

Морелька дивилася на усе те з висоти, збоку, і тішилася. Так їй тихо і радісно було, бо поруч співав тільки її соловейко. Завжди у це вірила, чекала його і знала, що так станеться. Лише вона його чула. Лише для неї щебетав. Лише він і вона назавжди. І все те, що було, цього вартувало.

— По вірі вашій… — раптом промовив старий.

Нотатки

1

Шукайте жінку (фр.).

2

Середня частина села (діал.).

3

Булочка з білого тіста.