Читать «Чужий світ» онлайн - страница 8

Блідий Сержант беззвучно кивнув головою, і вони, вибравшись на дорогу, швидко рушили назад до Кільця, час від часу відверто переходячи на легкий біг. Як виявилось, учора ввечері вони подолали добрячий шматок шляху, і тепер Лейтенант подумки люто кляв себе за злочинну піддатливість.

Сподівання, що їх уже чекають, розвіялися ще на далеких підступах до КПП. Зоставалась одна примарна надія — на встановлення зв’язку з сусідами або черговим по Кільцю, однак і їй не судилося здійснитися. Невдача настільки гнітюче подіяла на Лейтенанта, що йому вже почало здаватися, ніби й саме приміщення КПП за час їх відсутності невловимо змінилось, але він одразу ж переконав себе у цілковитій абсурдності такої думки і разом із Сержантом поспішив вийти.

Надворі хлопець несподівано кинувся кудись за стіну.

— Пане лейтенанте! — загукав він звідти. — Пане лейтенанте, ходіть-но сюди!

Лейтенант ступив кілька кроків убік і побачив Сержанта, що нахилився над невеличким кущиком смородини.

— Дивіться, пане лейтенанте, він майже зовсім нормальний! — щасливо проголосив хлопець, з ніжністю проводячи рукою по обмитому зливою листю.

— Справді, цілком нормальний кущ, — Лейтенанта охопило те ж саме незрозуміле в їхньому становищі радісне почуття. — Очевидно, якраз у цьому районі проходить межа зони забруднення.

На якусь мить в його голові промайнула думка дорікнути Сержанту за вчорашнє, та Лейтенант одразу ж відкинув її. Натомість, бачачи, як хлопець зірвав дивом уцілілу в такому місці ягідку і квапливо несе її до рота, вже приготувався застерегти товариша, але раптово сам відчув таке нездоланне, тваринне відчуття голоду, що аж здивувався, як це міг раніше його не помічати.

— Послухай, сержанте, ти не хотів би трохи перекусити? — обережно поцікавився він.

Той важко зітхнув і підняв на Лейтенанта страдницький погляд.

— Питаєте…

— Тоді ходімо що-небудь пошукаємо.

Вони повернулись до приміщення, зайшли в кімнату відпочинку і тут же радісно зойкнули. Безперечно, наказ про евакуацію застав наряд за вечерею! По всьому столі в цілковитому безладді лежали ложки, кварти, шматки хліба, фляги та бляшані баночки сухого пайка. Правда, переважна більшість із них виявились розкритими і навіть розпочатими, але вдавати зараз надто культурних людей було вже понад силу, і обидва без зайвих церемоній взялися за сніданок. В одній із фляг Лейтенант відшукав залишки домашнього вина та, іронічно хмикнувши, по-братськи поділився знахідкою з товаришем.

— Дивний якийсь присмак у цієї каші, — озвався Сержант через деякий час. — Ще ніколи не відчував такого.

— Однак це не зашкодило тобі ум’яти цілих три звичайних порції, — засміявся Лейтенант, котрий сам упорав аж ніяк не менше і теж звернув увагу на той незвичний смак.

Покінчивши зі сніданком, вони кілька хвилин посиділи мовчки, обважніло поспиравшись ліктями на стіл, і раптом, посміхнувшись один одному, ще трохи розпустили ремені.

— Ну що, сержанте, — промовив нарешті Лейтенант, — треба рухатись далі. Думаю, найкраще йти від нашого КПП ґрунтовою дорогою, яка веде до Зовнішнього кільця. Ти як на таке дивишся?