Читать «ТРИ ЯК РІДНІ БРАТИ» онлайн - страница 2

А тепер, брате мій Іване, брате мій рідний, прощай мене: і перший раз, і другий, і третій!

А коли тобі бог поможе та будеш мати з-за чого, споминай мене,

твого рідного брата

Онуфрія».

IV

На другий день пишуся знов до рапорту. - Со сhcesz? - крикнув капітан, а очі ходя у него, знай у тої гадини пожаристої.

- Прошу послушне пана капітана хоть на два місяці, на урльоп. У мене...

Господи, як утне мене в лице! - кров тільки почуріла по білому кабатові.

- Я вам, - каже, - урльоп дам, ви сякі-такі сини. До гарешту з ним!

Завели мене в гарешт, мені байдуже. Сиджу собі, неначе то не я.

- Ти достанеш буки, - каже капрал відо дня.

- Нічо, - кажу.

І обгорнули мене думки та гадки.

«Піду, - гадаю собі, - та утоплюся: чого в світі більше й жити? Там хоть побачуся з братиком своїм рідним, а тут тільки б'ють та збиткуються. Боже ти наш, боже!..»

V

На третій день ведуть мене знов до рапорту. Я стою; рапорт великий, капітан звелів прийти усім словакам, що сорок восьмого року на Угорщині були половили. Було їх у нашій компанії більш як двадцять мужа.

- А що, - питається мене капітан, - чи будеш ще на урльоп проситись?

- Ні вже, - кажу. А думка в мене одна: «Коби по рапорті, - піду та втоплюся».

Приходить капітан до словаків:

- А що, - каже, - прийшло, аби вас пустити додому.

Вони так зраділи, господи!

- Шкода мені вас, - жалує капітан: - ви хлопці годні. А може, має хто з вас охоту остатись рік з один в компанії? Вам добре буде.

Нічичирк.

- А ви, капрал Бая, не маєте охоти ще з рік послужити? У моїй компанії добре!

Цілий рапорт як раз усміхнувсь. Наш капітан та про добре говорить!

Але Бая не много думав.

- Пустіть, - каже, - пан капітан, Шовканюка на урльоп, то вам ще рік служитиму. Отак!

Капітан не йме віри: то на мене дивиться, то на капрала.

- А це, - каже, - як?

- Отак, як кажу: пустіть Шовканюка на урльоп, то вам цілий ще рік служитиму. Пустіть, пустіть, пане капітан: в нього брат помер, в нього стара слаба мати з голоду погибає.

- Про мене, - каже капітан, подумавши хвильку, - Шовканюк іде на урльоп.

VI

Другої днини дали мені урльопас, дали кабат дранкавий, дали мантлину стару-стару та діряву та й пустили. А я такий уже рад!

- А де, - кажу, - мій пан любий та золотий? Де пан капрал Бая?

- Да нема, - кажуть, - пішов у місто.

- Ох, мені лишенько! а я щоб з ними не попрощався? Я ждатиму, доки вони не вернуть з міста.

- Да не дожидай ти багацько, - каже дехто з цугу, - а то фальфебер як тебе захопить, то матимешся.

«Коли так, то хіба йти, - думаю собі, - а мойому пану капралові най бог дає, що сам розуміє». Отак думав я та й пішов.

А за містом - я й ні в той бік, а пан капрал Бая якраз проти мене. Я так зрадів.

- Пан капрал! - кажу. - А я думав, що я з вами вже не побачусь. Чого ви так борзо пішли?

- Да я умисне, - кажуть вони, - бо я мав ще з тобою говорити дещо. А багацько тобі миль додому? - кажи правду.

- Сорок миль да ще й кілька, - кажу я.

Вони на те нічо, лиш дивляться на мантлиночку мою дєраву та кивають головою.