Читать «Сучасне фантастичне оповідання» онлайн - страница 59
Олександр Тесленко
ЗОРЯНА СИМФОНІЯ
Я часто заходив до цього магазину, що усамітнився на Ринковій площі у старовинному будинку, в темно-сіру стіну якого вмуровано чавунну плиту з написом: «Пам’ятник архітектури XVI століття».
Чого тільки не було тут… Троє метких продавців безупинно снували за прилавком, нагадуючи чарівників, здатних вдовольнити будь-яку забаганку клієнта. Того дня, повертаючись з роботи, я за звичкою заглянув до магазину, затримав погляд на виставленому на продаж предметі і мало не став власником «Ремінгтона» першого випуску 1874 року.
— Апарат у зразковому стані, — замуркотів опецькуватий чарівник. — Може, саме на ній друкував Марк Твен. Придбайте — не пожалієте. Миттю осідлаєте Пегаса (Вацек-так звали товстуна — знав, що я трохи пописую). Знаєте, цей веселун-американець був першим, хто приніс до видавництва друкований текст рукопису…
— І все-таки хотів би придбати он ту платівку, що лежить біля нестаріючого дива техніки, — ухильно кивнув я в бік диска-гіганта.
Як і належить, Вацек вмент виконав моє прохання.
Я тримав у руках платівку. Конверт привертав увагу відмінним поліграфічним виконанням: на тлі чорного мороку Всесвіту, поцяткованого жовтими крапинками-зорями, одна з яких яріла червоною плямою, дисонуючи із загальним фоном, завис космічний корабель, на якому міг би подорожувати до селенітів один із героїв Уелса — містер Кейвор.
Отож я мав чудову нагоду зробити новорічний подарунок Сашкові, який віддавна збирав платівки. Він — музикознавець і піаніст, володіє чималою колекцією творів класиків, сучасної естради. І ця річ буде йому до вподоби. Прослуховувати платівку я не став, докладаючись на авторитет «коміса».
Невідь скільки я тупцював на трамвайній зупинці і зачаровано спостерігав за веселим миготінням передсвяткової реклами. Я відчував, що сьогодні не зможу скористатися послугами громадського транспорту.
З вежі ратуші зірвалися і попливли крутим морозяним повітрям тужливі удари старовинного годинника. Рефлексивно підвів голову: прожектор вихопив циферблат, поділений стрілками по вертикалі навпіл. Пізно. І я поплентався додому. За вікном шаленіла хурделиця. Сашка, з яким ми мали остаточно узгодити подробиці новорічного вечора, ще не було. І я вирішив прослухати куплену платівку. Увімкнув модернізований передостаннім десятиліттям двадцятого віку винахід братів Пате — стереопрогравач «Фенікс». Голка звукознімача несміливо торкнулась першої борозенки. Полинула мелодія…
Щось давнозабуте ворухнулося в моїй свідомості, може, навіть десь на дні генної пам’яті; калейдоскоп незвичних, раніше незнаних асоціацій, що дисонували з уже баченим і пережитим.
Ніби за помахом чарівної палички спалахнули міріади далеких сонць. Зграйки світлових фантомів, схожі на дивовижних космічних істот, закружляли у химерному танку. Сліпучо-яскраві виблиски, райдужні переливи вигадливих «на» розітнули пітьму, примусивши її пульсувати, променитися холодним свіченням, яке поступово тепліло, оживало…
