Читать «Сучасне фантастичне оповідання» онлайн - страница 60

Незбагненний симбіоз чуттів охопив мене. Породжені в глибинах свідомості емоції зринали хвилюванням і бентегою, іскрилися радістю, тьмяніли смутком. Найменші порухи душі сягнули розмірів збурунених хвиль, на гребенях яких застигло моє заворожене єство. Але так тривало лише мить. Наступної, зірвавшись із стрімкого вершечка, я поринув у безодню видив, народжених виром звуків. І коли вже готувався розчинитися, щезнути в ньому, реальність знову нагадала про себе. Судомний ковток земного розмаю, і примарний серпанок феєрії знову зашурхотів осіннім падолистом. Що діється зі мною? Хто вичаклував таке диво? Хтось невидимий і незримий диригує думками, бажаннями, настроєм, емоціями: надвладна сила полонила середньостатистичного землянина…

Яка музика! Мої думки, хаотичні і дискретні, крадькома снують, наполохані захоплюючою дивиною, метушаться, зливаються в суцільний спектр і, не знаходячи лазівки до Реальності, щезають… Однак лише на мить, бо на їх місці постають інші, щойно народжені, ще загадковіші.

Які химерні звуки! Вони громадяться, обростають ірреальними деталями, нанизуються на незриму голку — фантастичний міст єднання світів: щемного і далекого, незнаного. Хтось могутній і досконалий прагне Контакту, жадає повідомити про себе…

Звуки народжували до болю знайомі образи далеких світів, які ставали чимраз ближчими і ріднішими. Дивна музика приглушила і звела нанівець раціональне світосприйняття. Натомість запропонувала щось захоплююче і притягальне. Кому підвладні ці звуки?

Я мандрую Першошляхом далеких загадкових світів, що палахкотять ген-ген у зоряних світах. Кличуть, волають…

Холодне полум’я Пітьми… Німе волання Ночі… Чорне Безгоміння… Хто породив його: крижане, моторошне, підступне, в якому зачаїлася предковічна загадка Життя? Але саме в цій Пітьмі, у цьому Мороці таїться щось незбагненне, осягнути яке прагне Розум.

«Чорне Безгоміння — лише епітет безконечного організму, що існує вічно і якого ніколи не торкнеться лиховісна тінь Безвісті. Міріади сонць і зірок, довкруж них чарівні оази життя, хоча й позбавлені носіїв Розуму, примушують гігантський організм пульсувати, горіти у невтримному ритмі Творення.

Всевладність темряви — мана. Засторога тільки для слабкодухих. Все підкоряється Розуму. Навіть підступна ниць предковічної, вічносущої стихії.

… Космічний Скакун, Впокорювач Пітьми і Простору мчить неторованим шляхом. Його торкаються скептичні погляди жовтих зіниць світил, які, втім, заздрять його Вершникам, що пізнають Сокровенне. На кораблі — Командир, Навігатор, Механік і я, Опікун. Саме мені належить стежити за самопочуттям Вершників, піклуватися про них. Саме мені доводиться допомагати Командирові скрашувати одноманітність Подорожі, переборювати підступи вселенських Таємниць, оминати наготовані пульсарами і туманностями пастки, стерегтися чорних дірок і вибухів наднових…