Читать «Сучасне фантастичне оповідання» онлайн - страница 54

Голови Спіросу дісталися з характером. Вони постійно сварилися між собою, проте, хоч як це дивно, в їхніх безконечних суперечках досить часто народжувались непогані істини. Мабуть, ому жителі Нових Афін обрали Спіроса суддею; адже недаремно кажуть: одна голова добре, а дві — краще. Як навчити голови жити в спокої та злагоді, Спірос не знав. Крім нього, в Нових Афінах був іще один двоголовий мутант, пришелепкуватий Олександр, якому, вочевидь, на дві голови дістався один мозок. Із ним-бо не порадишся.

— Чого ти крутишся без кінця? — обурилася права голова.

— Ти куди Ореста послав? — питанням на питання відповіла ліва голова. Голови у Спіроса були абсолютно схожі (певно, мали народитись близнюки), і через це їхні сварки збоку виглядали вкрай кумедно.

— Телеграму поніс. Усім сусідам. Щоб завтра о шостій ранку посилали до нас марафонців.

Ліва голова від обурення аж смикнулася.

— Ти збожеволів. Весна, сльота, безодні небесні й земні розкрилися. Тисячі турбот… А ти вигадав ці безглузді змагання.

— Який ти бовдур! Є рішення Ради Старійшин. Ти сам за нього голосував. Просто довго не було сонця, тож ми тільки те й робили, що відкладали та відкладали. Доки ж можна відкладати?!

— Але ж ми не готові.

— А навіщо особливо готуватися, — зітхнула права голова. — Ти про інше подумай: у людей уже сто років не було Свята. Цілі покоління народжуються й помирають під землею. Ми так рідко бачимо сонце, так рідко збираємось разом.

— Дозбирались уже — далі нікуди, — пробурмотіла ліва голова. — Одне тіло на двох — жах!

— Скажи спасибі, що їй не народився кентавром. До речі, вони теж хочуть брати участь в Іграх.

— Як хто: як коні чи як люди? — здивувалась ліва голова.

Голови поглянули одна на одну і дружно розсміялися.

У цей час Спіроса покликали.

Години через півтори разом із іншими чоловіками суддя викорчовував усохле дерево, що стирчало посеред поля для гри у м’яч. Коли нарешті підрубали коріння і дерево з тріском упало, стало навіть трохи шкода його. Спірос іще пам’ятав це дерево живим, та й потім, коли воно всохло, хлопчаки, як і раніше, вважали його своїм, мало не гравцем — принаймні їм воно на полі ніколи не заважало.

— Усе правильно, — мовила ліва голова. — Ми звикли, а от чужі люди не зрозуміють.

Обидві голови впріли від роботи, і Спірос по черзі витер їх правою рукою, хоча руки давним-давно були відповідно поділені. Все інше ділити, на жаль, не доводилось. Із цього приводу над Спіросом частенько кпили, особливо раніше, коли він був молодий. Втім, голови його, хоча й сварилися, у житейських та амурних справах завжди діяли надзвичайно злагоджено.

Не встигли навіть як слід відпочити, коли на околиці селища з’явився віз із консервами. Тягли його два кентаври — Хірон та Фол, названі так на честь своїх міфічних родичів.

Звільнившись від лямок, Фол втомлено труснув кучерявою головою і ліг на землю.

— Усе! — мовив він. — Тепер тиждень від’їдатимуся.

Він дихав важко, із присвистом. Худі боки здіймалися й опадали, і ліва голова Спіроса із сумом споглядала, як натужно ходять під шкірою кентавра ребра.