Читать «Сучасне фантастичне оповідання» онлайн - страница 42

У тому ж таки номері газети на останній сторінці в розділі хроніки була ще одна замітка, яка певною мірою торкалася загадкової події.

«Як уже повідомлялося, — писалося в замітці, — «метеорит» упав на фермі Освальда Вайса. Через кілька годин, коли на місці події стало багатолюдно, тут з’явився і Освальд Вайс, який давно вже проживав у столиці і після смерті батька на ферму не навідувався. Поява молодого господаря ферми не привернула нічиєї уваги, і він, скориставшись ажіотажем та загальним сум’яттям, підпалив свій будинок. Коли стара дерев’яна будівля спалахнула, він теж хотів кинутися в те вогнище, і його ледве вдалося стримати від цього нерозумного вчинку. Вайс виривався з рук і запевняв присутніх, що має зустріти «Брата з космосу», який скоро прилетить до нього. Лише коли будинок догорів, Освальд непомітно кудись зник і більше на місці події не з’являвся.

Професор Аррус, на відміну від інших, не вважає це проявом божевілля, він твердить, що цей випадок — зайвий доказ земного походження «метеорита». Молодий талановитий фізик, напевно, був у контакті з ворогом, знав про випробування нової секретної зброї, навіть брав у цьому якусь участь. Підпаливши будинок, він замів тим самим всі сліди, а потім симулював божевілля, яке, на його думку, мало пояснити присутнім безглуздий вчинок, а сам тим часом зумів зникнути. Версію професора Арруса взято до відома властями штату. Дано вказівку поліції розшукати Освальда Вайса».

Наталя Околітенко

ДАР ОРІОНА

Начальник експедиції Іван Кирилович поглядом велів Олегові мовчати, однак той не стримався:

— Вибачте, а якої зірки це дар? Та їх же в тому сузір’ї…

— Найбільші — Ригель і Бетельгейзе, — спокійно мовив лама.

Вони сиділи в бібліотеці дацану, й господар з уважними очима на довгастому, без будь-яких вікових ознак обличчі люб’язно пригощав їх чаєм. Усі троє злегка відсьорбували іскристо-зелену рідину в червоних зовні й молочно-білих ізсередини чашках. За горами сідало сонце, й посередині обставленої дерев’яними стелажами вузенької кімнати висіло рожеве марево, а в кутках уже сотались сутінки, й від того було якось особливо затишно. Лама ледь усміхнувся:

— І як, молоді люди? Вам справді хочеться знати легенди, пов’язані з руїнами башти, що внизу? Вона не така й стара: сьоме-дев’яте століття, не пізніше. Якийсь час у ній зберігали Дар Оріона, я вже сказав… Більше нічим не зможу бути вам корисний. От хіба що…

Лама метнувся до найдальшого стелажа і, трохи там попорпавшись, дістав шкіряну течку.

— Ви не образитесь, коли я на хвилинку залишу вас із цими записами? Читайте. Потім поясню…

— Ми, на жаль, не знаємо бурятської, — сказав Іван Кирилович.

— А це не бурятською. Є думка — записи місцевих легенд залишили супутники Реріха…

— Читай, Олегу, — наказав начальник.

Стенувши плечима, Олег покрутив перед очима трохи пожовклі, але списані сучасною машинкою на цілком сучасному папері аркуші, потім, затинаючись, почав:

— «З книги Трістана, званого Лунем… Коли син Сонця зійшов на Землю навчати людей, з неба впав щит, який ніс силу для цілого світу. Посередині щита, поміж різних плям, проступили срібні знаки, які віщували великі події під сонячним промінням. Несподівана тьма на Сонці перейняла відчаєм сина Сонця, він випустив щит і розбив його, бо сузір’я було сповнене ворожнечі. Сила залишилася усередині».