Читать «Сучасне фантастичне оповідання» онлайн - страница 197
Олександр Тесленко
Агент запалив 42-гу сигарету, коли нарешті робот, згинаючись під тягарем двох кошиків, перетнув базарну площу й порівнявся з машиною. Хвилина — і з кляпом у роті він опинився зв’язаний на задньому сидінні…
Шеф був задоволений. Навіть кілька разів копнув ногою агента нижче спини, що означало: «Молодець, добре попрацював!»
Агент «26-12», опинившись у розкішному номері готелю, хлюпнув собі півсклянки «довгого Джона» й з насолодою запалив сигарету. Нарешті, подумав, можна й відпочити…
Коли раптом задзвонив телефон. Його викликав шеф.
— Ви що, збожеволіли? — репетував шеф. — Кого ви мені підсунули?!
— Клянусь честю, це робот…
— Чотири обойми у вашу голову! Який це робот?! Ви привезли нам самого професора!
— Але ж я сам бачив, як робот ішов з базару, як готував обід, як прав, прасував, чистив…
— Послухайте, дурню, ви коли-небудь мали дітей? — запитав шеф. І сам відповів: — Ніколи! Тому не розумієте простих істин. Робот — це дітище професора. А який батько в наш час примушує дитину ходити на базар, готувати обід, прати, прасувати, чистити… Професор його створив, він і став його роботом! Оце сидить і плаче. Каже, що без нього бідне дитя помре з голоду. Бо навіть неспроможне саме насипати борщу в тарілку…
ЖІНОЧА ЛОГІКА
Я вирішив подарувати дружині робота.
Дружина не протестувала. Вона лише поцікавилася, що той робот вміє робити і чи справді зможе стати помічником в її хатніх турботах.
— Безперечно, — завірив я її, — ще яким помічником буде! І не в якихось там примітивних процесах, таких, як, скажімо, прання чи прибирання квартири. З цим ти і без нього впораєшся. Він стане помічником у вирішенні найскладніших сімейних проблем. Він робот-радник. Його електронний мозок здатний дати кваліфіковану пораду на всі випадки життя…
Це були не пусті слова. Робот таки радив безвідмовно. Яких тільки запитань не ставила йому дружина, на всі він негайно ж давав відповіді.
— Скільки чарок має випивати чоловік на святковому обіді? — цікавилася дружина (дружина вважала, що не більше п’яти, я наполягав на цифрі 8).
— Дві-три чарки, — безапеляційно відповів робот.
— Хто мусить забирати дитину з ясел? — запитувала дружина.
— Чоловік! — безжалісно твердив робот.
В нашій сім’ї настав мир і спокій. Ми не витрачали вечорів на дріб’язкові суперечки. Все вирішувалось просто.
— Куди нам у суботу піти? — зверталися ми до робота (як завжди, я був за те, щоб піти в гості до Федора Сергійовича, дружина за те, щоб до нього не ходити).
— До зоопарку, — радив робот. І ми їхали дивитися на слонів та бегемотів.
Дружина була в захваті від робота. Вона вигадувала найнесподіваніші запитання і в моїй присутності примушувала його відповідати.
До моїх хатніх обов’язків щоразу додавалися нові. Я вже купував хліб, приносив з магазину картоплю, натирав підлогу… Поступово робот почав мене дратувати. Здавалось, сталеве опудало створене навмисно для того, щоб завантажити мене по зав’язку. Я вже не міг, як колись, від початку до кінця дивитися телепрограму або, скажімо, до темряви різатися у «козла» з сусідами.
