Читать «Сучасне фантастичне оповідання» онлайн - страница 198

— Ну, що я тобі такого зробив, за що ти мені життя псуєш? — не витримавши, схопив я його якось за антену.

Робот мовчав. Як писалося в інструкції, на риторичні запитання він не відповідає.

«Невже вона знайшла ключик до залізного серця?» — подумав я, помітивши, як дружина заливає до його лудженої горлянки подвійну порцію мастила.

Таємно я почав робити те ж саме. Не допомогло. Я потроїв дозу. Робот був невблаганний, мов автоінспектор. Всі зусилля свого електронного мозку він уперто спрямовував на те, щоб зробити з мене хатнього раба. За його логікою виходило, що вранці перед роботою, замість того щоб читати свіжу газету, я мушу готувати каву.

Це вже було занадто. Я схопив його під пахви і поніс до майстерні гарантійного ремонту.

— Десятки чоловіків звертаються з подібними скаргами, — сказав мені майстер. — Тільки, на жаль, допомогти нічим не можу. Річ у тім, що конструктор першого сімейного робота — жінка…

Юрій Прокопенко

НОСТАЛЬГІЯ

Ракета конвульсивно здригнулася. Пахло паленою гумою. Зрозумів: це — кінець. На космодромі «Сьоме небо» я забув пройти техогляд. І тепер мусив накласти життям. За кілька секунд мав статися вибух…

Та раптом в ілюмінаторі побачив темну пляму, що мчала назустріч. Невже планета? Я торкнув червону кнопку й катапультував разом із кріслом…

Уявіть, мені пощастило. Я опинився на планеті, як дві краплини води, схожій на Землю: дерева, квіти, люди! Навіть більше, я стояв на вулиці, що за ансамблем будинків нагадувала мою.

Прислухавшись, я відзначив, що й мова перехожих дещо скидається на нашу.

Огляд міста почав як турист — з магазинів. Асортимент промтоварів дивував. Продуктів — теж. Але вражала дивовижна ввічливість продавців.

У першому ж магазині мене привітали настільки вишуканим монологом, що я розгубився. Зміст привітання був такий:

— Безмежно щасливі бачити вас у нашому магазині. Сподіваємося, що покупка, яку ви зробите, принесе вам задоволення.

У другому магазині продавець підвівся назустріч і так привітно усміхнувся, що мені зробилося ніяково.

У третьому продавці зустріли мене настільки запопадливо, що я почервонів.

У четвертому я був так збентежений зворушливою зустріччю, що продавець поцікавився моїм самопочуттям.

— Спасибі, нічого, — подякував я, витираючи з лоба краплини поту.

Мені було й справді погано. Чим більше я відвідував магазинів, тим гірше мені ставало. Нило серце, клубок підступав до горла, тремтіли ноги.

Коли я вийшов із спеціалізованого павільйону продажу гачків, де послужливий продавець радісно розповів мені тисячу одинадцять способів риболовлі, я хитався. Мабуть, моє обличчя стало зовсім білим, бо якийсь перехожий, глянувши на мене, кинувся до телефону-автомата.

«Швидка допомога» прибула за кілька секунд. Лікар, прослухавши мій пульс, упевнено поставив діагноз:

— Ностальгія!

Він підніс мені склянку якоїсь рідини і заспокоїв:

— Ностальгія буває майже у всіх інопланетних гостей. Майже всі вони почувають себе трохи не в своїй тарілці. Один не звик до нашої рослинності, інший до кольору наших будинків. Та ми вже успішно лікуємо цю хворобу. Для вас, землян, у нас існує спеціальна аптека № 8. Загляньте туди, і все буде гаразд.