Читать «Третій варіант» онлайн - страница 89

Розділ 9

Під веселим Роджером

Отака оповідка змусить будь-кого замислитися. Це ж неймовірно, хоч і незаперечний факт: від надмірного обсягу знань місцеві розумні істоти здичавіли!

— Атож, магістре! — підтримав я свого колегу. — Не можна прожити чужим достатком, якщо це й знання. Що легко дається, те легко минається. Чужим розумом свого не добудеш. Воно в народі правильно кажуть: знання робить життя красним. Але спочатку гірко зароби, а тоді вже солодко їж. Та знову ж: коли хліб росте на деревах, хто буде орати землю? Отож і вийшло, що грабуючи знання, ними тут не оволодівали.

По суті місцеві йолопи мали силу-силенну знань, а самі в них нічого не тямили. Ні, грабунком, крадіжками, підступом не проживеш, хоч би ти й грабував такий делікатний товар, як розумна думка. Будь-яка грабіжницька цивілізація, якою б могутньою вона не була, приречена на неминучу загибель.

На доказ розповім епізод з історії нашої матінки Землі. (Перепрошую, магістре, але я вас вислухав уважно. До того ж, не хочу, як отой осоружний робот, лишатися в боргу. Пам’ятайте: здоровий товарообмін корисною інформацією — закон Всесвіту!).

Десь у середині XVII ст. раптом по всіх столицях світу набув печальної слави маленький скелястий острівець в Атлантичному океані — Тортуга. А зажив її тому, що на ньому замешкали флібустьєри, буканери, пірати, корсари і капери. Рік у рік, від навігації до навігації, професійно одноокі, однорукі та одноногі господарі того суходолу зміцнювали його і поступово перетворили на суцільну фортецю, яка мала лише одну затоку, придатну для стоянки кораблів. Вхід до неї вартувала прямовисна скеля, в якій пірати видовбали вічка для гармат і охрестили цю природну вежу на свій манер — Голуб’ятником або, як по-іспанськи, Ель-Паломар. Отже, піратський острівець був надто міцним горішком для здобуття, але напрочуд легким і зручним для захисту.

Успіхи, багата здобич тривалий час були надійними супутниками морських волоцюг. Маленькі, але верткі піратські посудини обліплювали з усіх бортів іспанські велетні-галеони та англійські фрегати, брали їх на абордаж, чіпляючи на щоглу чорний клапоть з білим черепом та кістками навхрест — Веселого Роджера з його моторошною мертвою посмішкою.

Щоразу більші піратські армади вирушали з Тортуги на розбій і кривду. Вони грабували, палили й нищили міста, поселення трьох континентів — Америки, Європи, Африки. По всій Атлантиці гойдалися на хвилях потрощені щогли, дошки, барильця з-під рому — залишки потоплених купецьких суден. Течії несли в незвідану далечінь порожні пляшки з надійно закоркованим сигналом біди. Маленька Тортуга тероризувала весь світ!