Читать «Третій варіант» онлайн - страница 6
Олесь Бердник
Вмить змінивши напрям льоту, ми піднялися в порожнечу. Телевізор у своєму дзеркалі показав нам, що бойове завдання виконано.
Спалахнувши зеленим огнем, астероїд покрив своїм світлом Землю. Він падав, ми скинули зірку на землю.
Під час атаки ми загубили зв’язок з «Арго». Наші погляди прикуті до Землі. Наш телевізор показав, що метеор згас. Астероїд упав приблизно там, де намічалося — в пустелі Якутської тайги. Ми бачили чорну хмару від зритої землі, чи дим лісової пожежі; зважаючи на величину плями на диску Землі, вона займала площу до чотирьох тисяч квадратних кілометрів.
«Арго» не відповів на наші вигуки. Було одне з трьох: або наші товариші й корабель загинули, наздогнавши зірку в одну мить з нами й захоплені її падінням; або вони щасливо спустилися; або, нарешті, втративши керування, вони понеслися по орбіті астероїда, замінивши його, і були для нас в ці години недосяжні. Це теж визначало загибель усієї команди «Арго»: в них не було запасів. Треба було чекати в такому випадку основної маси цього потоку зірок, що падають, через сім років, щоб «зняти» на землю «Арго» й віддати загиблим зірколовам останню пошану.
Нам залишалося повернутися на Землю. В нас усе було гаразд. Але з великими труднощами ми знайшли «трубку» промінювання нашого стартера: те, що виштовхнуло нас у вакуум із земної атмосфери, повинно було нас і повернути додому. Ми знову встановилися на верхівці невидимого струму, подібно до кульки над фонтаном, і дали на стратодром сигнал зниження. Приблизно через годину «Електрон» став на котки своїх опор. Ми втратили свою вагу, відчули земну і нею примушені були спуститися вниз до люка. «Електрон» зупинився.
Першим словом нашого пілота, коли відкрили люк, було:
— «Арго»?
— Невеличка аварія, всі живі, — відповів командир стратодрому, вітаючи пілота. — Вітаю вас з перемогою!
АЗІЯТСЬКИЙ АЕРОЛІТ
Професор перевернув аркуш і зупинив очі на невеликій нотатці під заголовком: «Цікаве явище».
Прочитавши замітку, несподівано одкинувся на спинку крісла й застиг, пославши зір кудись у куток кабінету.
Спокійне обличчя оповила глибока важка задума й високий лоб укрила мережа глибоких зморшок. Професор Горський сидів отак не довго, згодом підвівся й почав міряти кабінет розміреним кроком.
І що далі, то частіші й нервовіші ставали його кроки — професор хвилювався й уже давно важку задуму розвіяла натхненна й збуджена думка. Згодом він зупинивсь перед шафою й витяг з полиці охайно складену купу папірців.
Так його й застала дружина. Побачивши склянку непочатого чаю, стурбовано запитала:
— Голубчику, а чай?
Думи професора Горського на цей раз були так далеко від склянки чаю, що він не добрав запитання своєї дружини:
— Що, Клаво?
— Чай, кажу.
— А… Чай.
Професор обережно поніс пакунок до столу.
Клавдія Марківна побачила давно знайому купу, турбота й неспокій майнули в її добрих очах. Вона з тихою покорою скорботно вимовила:
