Читать «Третій варіант» онлайн - страница 5

Ми прийняли сигнал «Арго». Відповіли спочатку телеграфом, а потім — з дивним підвищенням голосу — через кілька секунд почули й пілота:

— Тут «Арго». Пілот Аер. Чи бачите нас? Настигаємо об’єкт.

— Тут «Електрон». Пілот Каен. Ні ще. Дайте напрям.

Аер відповів і додав:

— Тіло оточене хмарою пороху. Обриси ядра неяскраві.

Наближались рішучі секунди.

— Слухай, «Арго»! — вигукнув пілот. — Ми бачимо вас.

Він перший із нас помітив у дзеркалі телевізора каламутну пляму.

Каен дав наказа. Значення його було таке, щоб «перебудуватися», дати шлях небесному тілу й кораблеві, що його доганяв.

— Швидкість! Дайте вашу швидкість! — тремтяче крикнув наш пілот.

Пілот з «Арго» відповів. Ми перемкнули мотора і через мить побачили в дзеркалі багрову розпливчасту пляму — хмару пилу навкруги астероїда, освітлену сонцем. Потім слідом за плямою мигнув сріблястою стрілою «Арго».

— Часу сорок сім секунд, — падаючи від вереску до басу, донісся з «Арго» голос пілота. — Не можна! Атмосфера! Неправильне число!

І голос Енки згас.

Сигнали з «Арго», що одбивають п’яті долі секунди, також затихли.

«Електрон», підкорюючись пілотові, змінив напрям льоту. Ми знову почули хвилююче цокотіння п’ятих долей секунди.

— «Електрон» Я чую вас.

Голос Енки лунав цього разу зовсім по-земному: ми йшли з «Арго» паралельним курсом, наближаючись один до одного. Через три секунди ми побачили в телевізорі знову темно-буру пляму, а слідом за нею яскраві й чіткі обриси корабля «Арго» з ледве помітним кільватером; це був справді кільватер, бо він складався із замерзлих парів води, що їх викидає дюза «Арго». Мотор «Арго» працював. Нам було ясно, що швидкість, набута кораблем під час зльоту, була недостатньою, порівняно до швидкості зірки. «Арго» нерозсудливо витрачав пальне.

— Слухай, «Арго»!

— Єсть.

— Беру на себе!

— Бери!

Вмить «Арго» зник з поля зору. Ми побачили, що хмара астероїда швидко росте. Ще три п’ятих секунди — і з хмари викинувся довгий язик багрового пороху. Ми в нього пірнули, все в дзеркалі зникло. По оболонці нашого корабля вдарило кілька градин; було схоже на те, що астероїд, відходячи од нас, одстрілюється. На ділі, наблизившись до нього на коротку мить, ми притягли до себе більшу частину розпорошеної речовини.

Атака

Зірка упливала від нас. Порох розвіявся. Півмісяць Землі в небі виріс помітніше. Ми до неї наближалися. Ще кілька секунд — і зірка засвітиться, не покинувши своєї орбіти. Ми її не збили, а тільки розвіяли порох. Тепер ми ясно бачили майже кругле ядро астероїда. Воно неслося, швидко обертаючись і злегка шкутильгаючи.

— Обмах? — почулося з «Арго». — Я буду його таранити.

— Не смій! — відповів наш пілот. — Слухай! До Землі!

Енка — рішуча й ясна людина. Строки між узятим рішенням і виконанням були нікчемні. Мить — і ракета «Арго» наздоганяє темну зірку. «Електрон», скоряючися нам, стрімголов ринувся в атаку, випереджаючи «Арго», — для прямого вдару ми озброєні краще й нічим не ризикували. На цей раз ми вдарили по брилі астероїда струменями враз із трьох наших моторів і тут-таки побачили за мікробарографом, що вакуум за бортом корабля навально падає. Ми падаємо, це загрожує зупиненням наших моторів.