Читать «Третій варіант» онлайн - страница 47

Хвилин за сорок я вимкнув прожектор і попросив Румянцева зробити те ж саме. Ми знаходилися майже на двокілометровій глибині і обидва одночасно подумали, що ніколи досі навіть приблизно не уявляли собі, що таке темрява! «Темно, як уночі», кажуть там, на землі, — сміялися ми вголос. Ні, порівняно з тим, що оточувало нас, уночі на землі зовсім ясно! Я навіть не можу сказати, що навколо нас була чорнота. Ні, ця темрява не мала кольору, це був справжній морок — густий, непроглядний, одноманітний — адже ніколи за всю історію нашої планети не проникав сюди промінь світла! У глибині цього мороку переміщались якісь світлі цятки; їх можна було б порівняти з зірками в нічному серпневому небі, але зірки осявають небо, а світло цяток не поширювалося навіть за їх межі.

Довгаста червона смужка наблизилась майже впритул до ілюмінатора, і раптом поблизу вибухнула невелика вогняна куля. Я зараз же ввімкнув прожектор — і не спізнився: мені вдалося розгледіти, що смужка лише прикрашає довгу і гнучку рибу, вірніше є принадою на кінчику її хвоста. На цей «гачок» упіймалася друга, трохи менша риба, яку негайно було проковтнуто.

На глибині близько трьох кілометрів повз ілюмінатор батискафа пропливли якісь дивні риби, схожі на відомих науці «вудильників». У кожної з них було плоске, стиснуте з боків тіло, а від голови, наче антени, відходили вгору два тонких довгих вуси з світними кульками на кінцях.

«Вудильники» раптом зникли, як здалося мені, без усякої на те причини; і зараз же крізь промінь прожектора промчала веретеноподібна істота, роздивитись яку я не встиг. Очевидно, вусики-антени «вудильників» уловлюють коливання води і допомагають орієнтуватися в темряві: якщо коливання сильне, — значить наближається велика тварина, ворог, і треба рятуватися; якщо ж коливання слабкі, — поблизу здобич, і можна нападати самому…

… Через чотири години після занурення батискаф досягнув дна на глибині 8 470 метрів, і ми почали поволі спливати. Надзвичайне нервове напруження притупило нашу спостережливість, і ми мріяли тільки про одне: якнайшвидше повернутися на палубу «Топорка» і відпочити. Проте ми й далі продовжували механічно стежити за показаннями приладів, дивитися в ілюмінатори. Коли до поверхні залишилося близько трьох кілометрів, у темряві знову з’явилися дві вогняні смужки. Несподівано вони метнулися в бік батискафа. Я ввімкнув прожектор — і величезне гостродзьобе страхіття на моїх очах перекусило власника двох вогняних ланцюжків.

— Він! — наче від болю скрикнув я, та перше ніж Румянцев встиг глянути в мій ілюмінатор, чудовисько і його жертва зникли.