Читать «Третій варіант» онлайн - страница 32

Були ще й інші повідомлення, але в цілому не дуже цінні. Однак усі вони знову й знову підтверджували, що океанічні простори ще приховують від людства безліч нерозгаданих таємниць.

Незабаром після закінчення війни дослідження світового океану відновилися, в них узяли участь вчені Радянського Союзу, Сполучених Штатів Америки, Англії, Франції, Данії, Швеції, Австралії.

Саме в ці роки було споряджено в тропічні райони Тихого океану невелику радянську експедицію. Ми збиралися відвідати острови, що мають одну спільну назву — Океанія, і експедицію було названо Океанічною. Керувати нею запропонували мені, і я, хоч і не без вагань, погодився. Справа в тому, що саме тоді абісалогічний відділ Інституту океанології Академії наук СРСР почав конструювати батискаф — глибинний саморушний корабель, своєрідний підводний човен, здатний занурюватися на глибину кількох кілометрів. Я очолював абісалогічний відділ, і мені, природно, не хотілося надовго залишати інститут.

Однак, на щастя чи нещастя, конструктори підвели нас. Було ясно, що роботи по створенню батискафа затягнуться, і я прийняв пропозицію керувати Океанічною експедицією.

Наша парусно-моторна шхуна «Чайка» мала, звісно, необхідне устаткування для проведення звичайних гідробіологічних робіт, тобто для того, щоб ловити тварин за допомогою сіток, дночерпалок і т. Ін. І ми збиралися провадити такі роботи. Але плани наші були ширші й своєрідніші: ми хотіли зжитися з океаном, постежити за ним тихо, як радив мені ще перед війною Триполін, не уподібнюючись тракторові в лісі.

… Останнім великим портом, куди зайшла «Чайка», був Ріо-де-Жанейро. Вздовж берегів Південної Америки і Вогняної Землі ми спустилися до мису Горн, обігнули його в ясну, хоч і не жарку погоду і вийшли в Тихий океан. У той час, коли в Москві, Києві чи Ленінграді з дерев опадає листя, а ранкові приморозки сковують тонким льодком калюжі, у південній півкулі тільки-но починається весна. Ми, звичайно, знали це, та все ж, відриваючи аркушики календаря чи ставлячи в своїх щоденниках число, мимоволі поглядали в ілюмінатор, неначе сподівалися побачити низьке похмуре небо, похилені до землі віти беріз з побурілим від дощів листям або пожовклі каштани, — і щоразу в душі трошечки дивувалися і високій блакиті, неба, і жаркому сонцю, яке опівдні світило з півночі, і темно-синьому океану, що розмірено дихав навколо.

Ми не мали наміру швидко пересікти Тихий океан. Ні, ми свідомо не поспішали. При попутному вітрі ми виключали мотор, і наша «Чайка» безшумно пливла вперед під білосніжними парусами. Часто ми лягали в дрейф. У таких випадках ми вдвох з іхтіологом Румянцевим спускали на воду легкий пліт, відпливали метрів сто від шхуни і «завмирали», як ми з ним говорили: прибирали весла і ставали німими спостерігачами.