Читать «Третій варіант» онлайн - страница 30

На це запитання можна було не відповідати, і я тільки знизав плечима.

— А тим часом, життя морів та океанів ми вивчаємо так, — вів далі Триполін, — що це дуже нагадує трактор у лісі. І справді, вирушає в море отака собі сталева махина, стугонять мотори, вирує гвинт за кормою, шпурляють з неї у воду металеві дночерпалки, трали, сіті… Які вже тут спостереження за життям тварині Адже перший-ліпший розумний морський звір волітиме забратись якнайдалі, не дасть упіймати себе таким примітивним способом. Нема навіть сумніву, що в наші ловильні апарати потрапило в десятки разів менше морських мешканців, — особливо глибоководних, таких, що вільно там плавають, — аніж існує їх у природі. Над таємницями піднято лише край завіси. От чому я не здивувався вашій розповіді про іхтіозавра, хоч ви й чекали, що я здивуюсь або почну сміятися з вас. Навряд чи й справді перед вами промайнув іхтіозавр, хоч він, цілком можливо, існує й дотепер. Річ не тільки в тім, що ми надто мало знаємо про життя морів та океанів. Є ще й інша, на мій погляд, істотна причина, яка дає підставу чекати дуже й дуже несподіваних відкриттів.

Триполін помовчав, надів капелюха, і ми знов поволі побрели лісом.

— Багато письменників, і далекі від науки, і навіть близькі до неї, — продовжував Триполін, — створювали романи, що в них експедиції потрапляли на острів чи в невідому країну, де якимсь чином збереглися тварини, всілякі звіроящери, які скрізь на землі вимерли сотні мільйонів років тому. Я не проти цих романів. Але скажіть, Багров, чому вимирали тварини минулих геологічних епох?

— Тому, що змінювалися природні умови, до яких вони пристосувалися, — не замислюючись, відповів я.

— Цілком вірно. Це головна причина, хоч були й інші. Але з цього напрошується висновок, що стародавні тварини найімовірніше можуть зберегтися там…

— … де умови лишаються незмінними, — закінчив я його думку.

— Або відносно незмінними, — уточнив Триполін. — А тепер порівняйте з цієї точки зору природні умови на суші й в океані…

— Я зрозумів вас. На суші вони значно мінливіші, різноманітніші, і тваринам постійно доводиться пристосовуватися до цих змін, отже, і самим змінюватися.

— Так. Тому вихідців з далекого минулого, які благополучно здравствують донині, треба шукати не на суші, як це робили автори науково-фантастичних романів, а в океані.

— Проте, якщо продовжувати ваші думки, — сказав я, — то й в океані можна виділити зону, де природні умови, хоч і не так різко, як на суші, але все ж змінюються слідом за змінами клімату, і зону, де вони практично лишаються незмінними. Я маю на увазі верхній, освітлений сонцем, горизонт моря і його глибинну частину, яка має назву «абісаль».

— Цілком з вами згоден. До цього, власне, я й вів. Мені здається, що два шляхи мають привести нас до остаточного пізнання морських таємниць. Перший з них — це провадити за морськими мешканцями спостереження так само, як за лісовими тваринами, тобто тихо, притаївшись, не полохаючи їх і не порушуючи їхнього життя; щоб багато побачити, треба самому лишатися невидимим, непомітним — це правило відоме всім зоологам. Другий шлях, як ви самі вже, мабуть, здогадуєтесь, — це проникнення в океанічні пучини, на глибину кількох кілометрів. Відомий американський зоолог Вільям Біб, який спустився на батисфері майже на кілометр, свідчить, що чим глибше, тим більше ставало морських тварин. Ви ще молоді, Багров, і багато встигнете зробити, якщо присвятите своє життя дослідженню океану. Коли наважитесь на це, займіться серйозно абісалогією — наукою про океанічні глибини. Це ще дуже молода наука, однак майбутнє у неї велике, грандіозне майбутнє…