Читать «Третій варіант» онлайн - страница 110

Йому вдалося поспати кілька годин. Ще до світанку встановив годинниковий механізм запальника на восьму ранку й вийшов з дому, не взявши з собою анічогісінько, окрім одягу, що був на ньому. Коли призначеного часу гранати вибухнуть, «нарти», «інструмент», весь будинок ексцентричного багатія Джонатана Бьорка — а якщо поталанить і медичний експерт буде неуважним, то й сам Джонатан Бьорк — зникнуть з Чікаго назавжди. Залишаться тільки твори мистецтва.

Він без ускладнень прослизнув повз сонного поліцейського біля воріт будинку. Дістався до вокзалу, там поснідав і сів у поїзд, що перевозив молоко й прямував до Кенкекі. До місця призначення він прибув опівдні, кілька годин кружляв містом, потім сів на чотиригодинний мемфіський експрес. Цей поїзд не зупинявся в Сентер-Сіті, але проїжджав через нього, і, ледве споночіло, Бьорк зачинився в туалеті, де провів три самотніх години, знову й знову перечитуючи табличку «Пасажири, Будь ласка, Не Зливайте Воду З Туалетів Під Час Зупинок» і не звертаючи уваги на сердитий грюкіт пасажирів. Тільки-но поїзд відійшов від Сентер-Сіті, він на секунду вийшов зі свого добровільного ув’язнення й смикнув ручку екстреного гальма. Поїзд з брязкотом зупинився й поки тривало сум’яття, поки вели допит, хто ж це вдіяв і навіщо, Бьорк непомітно вийшов з вагона й розчинився серед кущів неподалік залізничного полотна.

Минуло ще дві години, і лиш близько дев’ятої вечора, ніким не помічений, він попрямував до міста. Але замість того, щоб одразу піти у сквер біля міського суду та не гаючи часу дістатися до люку капсули, він попростував засніженими вулицями до будинку Керрі. Зазирнув у вікно, сподіваючись хоч краєчком ока поглянути на неї, та побачив лиш її батька, котрий сидів у вітальні біля каміна й читав вечірній випуск «Таймс». Бьорк обійшов будинок Хатчінсів з протилежного боку, щоб заглянути в кухонне вікно, як раптом почув голос:

— Хто тут? Що вам треба? Це була Керрі.

Бьорк не встигнув ні про що подумати.

— Це я, Джонатан, — сказав він.

Керрі розплакалася од щастя.

— О, Джонатан! Я гадала, ти ніколи не повернешся…

— Я повернувся, рідна, і дуже тебе кохаю! Я повернувся, Керрі…

Цієї миті, на превеликий подив, почув свої слова:

— Я повернувся і залишаюся тут. Сентер-Сіті — моє місто, і ти — моя.

Вона заховала обличчя у нього на плечі, схлипуючи і сміючись воднораз.

Потім прошепотіла щаслива:

— Пішли в хату, Джонатане. Батько й мати будуть дуже раді.

Він відсторонив її.

— Керрі, я не можу пояснити, проте зараз не можу зайти до вас. Мені треба дещо завершити.

Керрі поглянула на нього. Її очі були серйозні.

— Гаразд, Джонатан, якщо не можеш, значить, є причина. Коли ж на тебе чекати?

— Я скоро повернуся, Керрі, дуже скоро. Завтра. Не знаю точно коли саме, але завтра. І тоді ти вибачиш і забудеш усі ці мої… дивацтва.

Дорогою Бьорку ніхто не стрівся. Він дістався місця, де лежала під землею капсула часу, й заходився копати землю кишеньковим ножиком. На це пішло близько години, проте він дістався люка. Роздягнувся і, тремтячи од холоду, проліз в отвір, у бруд та гравій. Задраївши люка, одкинув захисну заслінку з приладів, уважно прочитав їх показання. Потім опустив тумблер, почув три знайомих сигнали — біп-біп-біп — і затримав дихання, переборюючи нудоту часового переходу. Та ось напівпритомний стан минув, він знову потягнув люк на себе й побачив над собою усміхнене обличчя юної асистентки доктора Емерсона.