Читать «Гендерсон, повелитель дощу» онлайн - страница 30

Я сказав Чарлі:

— Ти не ображайся, але я думаю, що це не так уже й цікаво — подорожувати нам утрьох.

Він тупо подивився на мене крізь свої темні окуляри. Ми сиділи біля води. Невже це той самий хлопчик, який колись ходив зі мною до школи танців? Як час змінив нас обох! Але й тепер, як і тоді, ми були в коротких штанцях. Чарлі кремезний, широкогрудий. А що я набагато вищий, то він дивився на мене знизу вгору, дивився не розгубленим поглядом, а радше сердитим. Щоки в нього обвисли, поки він напружено міркував.

— Нецікаво? А чому?

— Розумієш, Чарлі, — сказав я, — я скористався цією нагодою, щоб приїхати сюди, і я тобі вдячний, бо я завжди був, можна сказати, трохи схиблений на Африці, але тепер я усвідомлюю, що приїхав сюди не для того, щоб фотографувати її чи знімати для кіно. Продай мені один із джипів, і я поїду геть.

— Куди ж ти поїдеш?

— Я знаю тільки, що тут мені не місце.

— Ну, якщо ти справді вирішив накивати п’ятами, то я не зупинятиму тебе, Юджіне.

Він-таки був сердитий на мене, і все через те, що я забув поцілувати його дружину після шлюбної церемонії, і вона мені цього не простила. Навіщо їй був мій поцілунок? Деякі люди з жиру казяться. Я не знаю, чому тоді не поцілував її; мабуть, просто думав про щось інше. А вона, либонь, зробила висновок, що я ревную до неї Чарлі, і тепер я, звичайно, псував їй африканський медовий місяць.

— То ти не гніваєшся на мене, Чарлі, правда? Зрозумій, від такої подорожі я не маю ніякої втіхи.

— Гаразд, гаразд. Я не вмовлятиму тебе. Забирайся к бісу.

Так я й зробив. Я організував власну експедицію, яка більше відповідала моєму солдатському темпераментові. Я найняв двох тубільців з команди Чарлі, і коли ми від’їхали в джипі, зразу відчув полегкість. А ще через кілька днів я, прагнучи якомога спростити умови свого життя, відпустив одного провідника і мав тривалу розмову з другим африканцем, який лишився зі мною, — його звали Ромілаю. Нам пощастило порозумітись. Він погодився супроводжувати мене в такі місця, які лежали осторонь битого шляху.

— Ти правильно мене зрозумів, — сказав я. — Я приїхав сюди не для того, щоб сваритися з якоюсь дурепою через нікчемний поцілунок.