Читать «Хуан Маркадо - месник із Техасу» онлайн - страница 8

— Так. Ще що?

— Американський колоніст Едвардс, мій полковнику, навідруб одмовився підкоритися рішенню верховного суду. Заявив, що мексіканські закони не розповсюджуються на колоністів, і погрожував застрелити кожного, хто насмілиться підійти до його ранчо…

Полковник невдоволено скривився:

— Сеньйоре капітан, у вас же є солдати…

Капітан густо почервонів і заговорив поквапливо:

— Це ще не все, мій полковнику. Колоністи Пермер і Буві відкрито виступають за відокремлення Техасу від Мексіки — вони пропонують оголосити Техас незалежною республікою і навіть дати їй назву «Фрідонія».

— Що, що? Фрі… як? Як ви сказали? — не зрозумів полковник.

— Фрідонія, мій полковнику, — повторив капітан, — від англійського слова «фрідом» — свобода… В них навіть свій прапор є — червоний з білим. Вони кажуть: «Якщо мексіканський уряд неспроможний захистити нас від нападів диких індіян та місцевих бандитів, то ми самі подбаємо про себе…»

Полковник раптом зареготав. Він сміявся гучним, громоподібним басом.

— Фрі… фрі… Ні, чорти б його побрали, це потішно, повторіть. Республіка? Повторіть, капітане. Фрідонія, республіка Фрідонія! Ха-ха! І… свій прапор, кажете? Червоний з білим? Ні, яке нахабство, га? Ви лишень подумайте, республіка Фрідонія і свій прапор — червоний з білим! Ха-ха-ха!

Він змовк так само раптово, як і засміявся, і ляснув широкою долонею по столу так, що підскочила і перекинулася підставка з гусячими перами:

— Я їм покажу Фрідонію! Заарештувати! Відшмагати! Перестріляти, як собак! Няньчитеся з ними, замість того щоб твердою рукою навести порядок…

— Але що я можу зробити з півсотнею солдатів! — у відчаї заперечив капітан Мартінес і тут же вибухнув невтримним потоком слів — Адже щодня нам доводиться ганятися за дикими індіянами! Не минає тижня, щоб чірокі й апаші не зняли скальпа то з колоніста, то з мирного мексіканця. Відкіля в них з'являлися фабричні залізні наконечники на стрілах і нові американські рушниці… А бандити? З місяць тому ми застрелили знаменитого Района Касареса. Я сам бачив, як він упав з коня. Кілька днів усе було тихо. І раптом з'явився новий бандит — якийсь Манко. Його так називають тому, що він без правої руки. Але, боже праведний! Як він стріляє лівою! Справжній диявол. Як і Рамон Касарес, він грабує лише колоністів і чудово обізнаний, де і коли можна на них напасти без будь-якого ризику. Тепер усе селище говорить, що мексіканські власті потурають безрукому бандитові. А я, повірте, мій полковнику, я буквально замучив своїх солдатів… Але щоразу клятий Манко зникає, немов провалюється крізь землю! В одному, я гадаю, колоністи мають рацію — у нього є спільник. У селищі йому хтось допомагає! Але хто? Хто? О! Я багато віддав би, щоб дізнатися ім'я цього негідника…

— Лікар Крафт, мій полковнику, — доповів денщик, просунувши голову в двері.

Полковник підвівся так різко, що стілець, на якому він сидів, перекинувся.

— Вибачте, капітане. Дуже важливі справи. Потім… Потім ми з вами… Ось що — заходьте сьогодні пообідати… Ні-ні, ось сюди, будь ласка, через веранду. — І полковник показав йому на бічні двері.