Читать «Хуан Маркадо - месник із Техасу» онлайн - страница 135

Несподівано Хуан вискочив із-за каменя і кинувся до одного з вершників:

— Тоні! Тоні Галлахан, це я, я — Хуаніто! — але тут же схаменувся і різко повернувся до своїх. Із-за кожного каменя було видно цівки рушниць. Ось-ось міг пролунати залп. Хуан замахав руками. — Не стріляти! Не стріляти, це свої! — І найкраще пояснив усе, що відбувається, вигуком: — Віва Ірландія! Віва Мехіко!

Поки Тоні Галлахан важко зіскакував із коня, Хуанові бійці виходили із-за прикриття і здивовано витріщали очі на зовсім неймовірну картину: Хуан, Хуан — месник із Техасу… обнімав американця!

— Клянусь святим Патриком, це — Хуані-то! — гримів, як завжди, Галлахан. — Я завжди казав тобі, що ми ще разом будемо бити клятих англійців! — Дуже зістарілий і опецькуватий Тоні Галлахан, як і раніше галасливий і захоплений, незмінно називав англійцями всіх своїх ворогів. — Бачиш? — Він показав на вершників, які проходили через міжгір'я. — Це все наші, ірландці! Як тільки Америка оголосила війну Мексіці, ми послали всіх до біса і вирішили тікати в гори!..

— Як — оголосили війну?! — перебив Галлахана Рікардо. Він разом із багатьма бійцями підійшов до брата і слухав його розмову з ковбоєм. — Хіба оголошено війну?..

Галлахан перевів погляд на Рікардо, широко розкрив очі і схопився за пістолет. — Чапарро Луїс блискавично приставив дуло рушниці до широких грудей ірландця. Хуан голосно розсміявся.

— Облиш, Чапарро! Тоні завжди хапається за пістоль, коли буває заклопотаний… Це мій рідний брат, Тоні! Ми з ним близнюки, розумієш? Ти здивований, звичайно! Але це довга історія — розповім потім… То ти кажеш — оголошено війну! Але ж коли? Ми нічого не знаємо…

— Так… — пробурмотів Тоні, все ще витріщаючи очі на Рікардо, — двадцять п'ятого квітня американський президент оголосив війну Мексіці. Клянусь святим Патриком — навіть англійці ніколи не вели такої брудної війни проти ірландців!

Отже, війна. Війна із Сполученими Штатами!

Усе, що було досі: захоплення земель та худоби, постійні сутички і навіть великі бої з техаським «урядом» — усе це ще не було справжньою війною. Правда, багаторічна боротьба з американцями виснажила країну. Величезні райони Північної Мексіки було сплюндровано, а населення розорено. Але тепер мова йшла про війну не на життя, а на смерть. Про війну, яка мала вирішити: бути Мексіці самостійною державою чи опинитися під владою Сполучених Штатів Америки? Бути мексіканському народові вільним і незалежним чи поділити долю кольорового населення Сполучених Штатів у спеціально відведених резерваціях, де американський уряд прирікав на голодну смерть усе корінне індіянське населення країни?

— Віва Мехіко! — гукнув котрийсь боєць. І інші дружно підхопили:

— Віва!..

Така була відповідь народу: Мексіка буде жити!

Коли гомін улігся, Тоні Галлахан продовжив оповідь:

— У Штатах зараз усіх призивають до армії. Нас, ірландців, зібрався цілий батальйон. «Ідіть, — сказали ми їм, — до диявола з вашою війною! Нам мексіканці ніякого зла не заподіяли». А американці почали погрожувати: якщо не будете воювати, ми з вами розправимося за законами воєнного часу… Тут я згадав міжгір'я, де ми з тобою бували не раз, коли перелічували худобу. Дай, думаю, заведу їх сюди… А тут, виходить, — ти! Я про тебе багато чував, Хуаніто, однак зустрітися якось ніяк не випадало. Але тепер ми разом, і в нас один ворог. Ну й дамо ми їм перцю!