Читать «Боротьба триває» онлайн - страница 50

Всупереч прихованим сподіванням Альбіна Цільманека наступні запитання, які цікавили Грудзінського, сипалися на нього з ідеально розрахованою послідовністю. Вдалося з'ясувати, що за кордон мала виїхати група з 26 осіб разом з керівником. Туристи повинні були внести по 460 злотих за візу, 1750 їм обмінювали на чужоземну валюту, і 3500 злотих коштувала путівка. Здогади Тржаски справді цілком підтверджувалися.

— І все ж здається, що ваш касир залишає гроші тут. — Холод у словах Грудзінського був настільки очевидним, що Цільманек здригнувся. Намагався пояснити:

— Еге ж, як я вже згадував, таке могло трапитись… Але, але все, все чисто у нас в порядку. Банк гроші одержав. Прошу пересвідчитися, — підсунув лейтенантові якийсь документ.

— Гаразд, облишмо це. — Грудзінський заходив від дверей до вікна і назад. — Мене цікавить, чи ви позначаєте якось банкноти. Можливо, записуєте номери…

— А навіщо? — щиро здивувався Альбін Цільманек. — Гроші лежать у нас переважно кілька годин. Потім здаємо їх у банк. Там, мабуть, займаються такими процедурами, як реєстрація номерних знаків. А зрештою, — знизав він плечима, — у нас не було і немає в цьому ніякої потреби.

— А які купюри ви найчастіше отримуєте від своїх клієнтів?

— Тобто йдеться про вартість банкнота чи про те, в якому стані асигнація? — не зовсім зрозумів Цільманек. — Переважно надходять купюри в сто, п'ятсот і тисячу злотих. А самі асигнації, звичайно, з обігу, часто трапляються й заяложені.

— А яких купюр надходить найбільше, тобто якої вартості? — допитувався Грудзінський.

Цільманек пояснив, що переважають купюри в тисячу злотих. Бувають і дрібніші, але зрідка, бо в основному відділ приймає перекази за організовані подорожі від підприємств і великих туристських груп. Тому-то й одноразові внески високі, і, відповідно, вартість банкнот.

… За час, поки Цільманек провадив розмову з поручиком Грудзінським, панна Гражинка встигла перечитати «Жице Варшави», переглянула «Пшияцюлку» і, тільки наситившись цією духовною їжею, зайнялася манікюром, хоч її пещені пальчики і без того викликали заздрість у подруг. Покриття нігтів перламутровим лаком було кульмінацією цієї процедури. Вона щойно закінчила «робити» праву руку, коли до приймальні увійшов новий відвідувач. «Знову показний», — оцінила секретарка і приязно кивнула голівкою. Незнайомець виявився кандидатом на круїз по Середземному морю. Його вигляд, поводження, манера говорити виказували в ньому справжнього ветерана туристських мандрів. Так принаймні визначила захоплена розмовою друкарка, вона ж секретарка відділу, та ще до всього й дівчина на виданні.

— Ви надзвичайний! — окинула відвідувача жагучим, затуманеним поволокою, запозиченим у зірок поглядом. — Вам, мабуть, не відмовить жодна дівчина.

— Жодна! — погодився Тржаска, бо саме ним і був той екстравагантний кандидат у туристи. — Але ж і пані…