Читать «Боротьба триває» онлайн - страница 51

— Гражинка або Гражина, як вам більше подобається.

— Тоді Гражинка… І ви мусите сіяти спустошення в чоловічих серцях. Напевно, всі тут у вас закохані? Правда?

Дівчина зашарілася від задоволення:

— Що ви! Тобто не можу сказати… Знаєте, колектив у нас невеличкий, а я єдина дівчина. І керуючий, і заступник дуже симпатичні люди. Але, самі розумієте, вони у такому віці, що…

— Одне слово, старі гриби!

— Саме так, старі гриби! — підхопила Гражинка. — Є ще й третій, теж старий, але якийсь він сірий, не люблю його.

Надзвичайний незнайомець заходився так ніби між іншим докладно розпитувати про того «сірого».

— Тільки й знає, що сидить, рахує весь час. Ні до кого навіть не озивається. «Прошу», «дякую», «оце вам решта»— і все. Жодного анекдоту не розповість, навіть сміється і то рідко. І ще скажу, — дівчина стишила голос, — він, напевне, якийсь німець…

— Німець — у вас? — гість був щиро здивований.

— Атож, навіть прізвище має німецьке, а ім'я його Генріх, хоч каже, що його звати Генрік. Вже кілька днів ходить якийсь дивний, а сьогодні мав бути на роботі і не прийшов. Вчора своїх годин також не відпрацював, а позавчора трапилася з ним ціла оказія. Якісь гроші сховав у стіл, а не до сейфа, як мав би. Неуважний. Весь час кудись тільки швендяє, морока з ним, та й годі, — закінчила обурена Гражинка.

Тржасці неважко було вивідати в балакучої секретарки потрібні йому деталі. З'ясувалося, що, виходячи напередодні з бюро, Цільманек знову був роздратований неуважністю касира Гірше.

— Навіть я знаю, — хвалилася секретарка, — чому наш касир повертався того дня у відділ. Гадаєте, працювати? Ні! Він заходив по картон, що ним накривають столи або роблять з нього викрійки.

— Картон?

— Так. Мабуть, картон був йому дуже потрібний. Взяв ще щось зі свого столу і знову подався до міста. Я навіть хотіла сказати про це панові Цільманекові, але коли він почав і на мене гримати, то вирішила за краще промовчати.

— А це картон пана Цюльманека? — навмисне перекрутив знайоме вже йому прізвище.

— Не Цюльманека, а Цільманека, — поправила Гражинка. — Ні, це картон службовий. Але пан Альбін дорожить матеріалами і не любить, коли щось марнується або використовується для власних потреб.

— З нього добрий господар…

— Так, хоч він гримав і на мене. Зате касира не люблю, і край! — Гражинка підвелася з крісла. — Але ми, здається, заговорились. Може, дати вам бланки для оформлення документів?

Тржаска ледве встиг відвернутися до вікна. Із суміжного кабінету виходив мужчина середнього віку, підтримуючи під руку поручика Грудзінського. Капітан не хотів, щоб відбулася ще одна несподівана зустріч. Грудзінський вийшов, і Гражинка, удаючи з себе байдужу, почала подавати Тржасці бланки для оформлення туристської подорожі. А той дивився на них і не бачив надрукованого тексту. «Щось забагато спільних зустрічей, Грудзінський і я», — подумав. Що ж може мати спільного пограбування квартири Шиманських та смерть злодія Жучка із тонкою роботою чужоземної розвідки? Намагався зіставляти факти. Попрощався. Треба було все це докладно обміркувати.