Читать «Боротьба триває» онлайн - страница 49

— А доступ до сейфа має лише касир?

— О ні, це було б занадто! — усміхнувся Цільманек. — Прагнемо застерегти своїх працівників від спокуси. До каси, в якій іноді буває навіть до трьох тисяч злотих, є два ключі. Один у касира, другий у магістра Тржасковського. Коли Тржасковський відсутній, другий ключ зберігається у мене.

— Звідси висновок, що вашу касу можна відчинити лише в присутності двох працівників, чи не так? — для певності перепитав Грудзінський. Коли Цільманек це підтвердив, поручик провадив далі: — А якщо в касира назбиралося чимало грошей, а другого власника ключа немає, що тоді? Чи не ховає він гроші під сейф?

— Що ви, пане поручик! — в голосі Альбіна Цільманека забриніла образа, що його начебто звинувачують у недбальстві. — Я працюю тут не перший рік і не знаю жодного такого випадку, так, не знаю такого випадку. Якщо є касир і в нього гроші, то завжди є й керуючий або я, його заступник. Гірше не ховає грошей під сейф, як ви обмовились.

— Гаразд, — погодився Грудзінський. — Отож пункт перший…

— Бачите, тут… так… Тут записано загальну суму. Сто дев'яносто п'ять тисяч чотириста злотих. Погляньмо тепер на квитанції і пошукаймо відповідну позицію. — Якусь хвилину він гортав зелені аркушики копій. — Ось, є… Гроші, внесені у вівторок: пані Крогульська — шість тисяч вісімсот злотих, пан Родзяк — шість тисяч вісімсот, спортивне товариство «Скали» — тридцять тисяч і шість тисяч чотириста — пан Булавський. Останній сплатив чотириста злотих, а аванс він вніс раніше… Отже, заприбуткованих маємо п'ятдесят тисяч злотих, розбитих на окремі позиції. І так могли б ми дійти до найменших подробиць… — він уже хотів закрити книгу, але Грудзінський легенько притримав його руку.

— Це була перша позиція… А решта?

— Решта?! — перепитав Цільманек, прикро здивований. — І до них можна дійти, але це вже буде повторенням попередньої маніпуляції.

— Та вже трохи поманіпулюємо. Тим паче, що робитимемо це вдруге, отож діло піде швидше, маємо досвід. — Грудзінський вже не приховував свого зацікавлення. Цільманек же, втративши попередню певність, ніяк не міг виплутатися із становища і пояснити деякі фінансові операції. По кілька разів перегортав різні квитанції, звіряв дані з касовою книгою — і весь час щось «не грало». Бурмотів під носа, явно незадоволений і збентежений.

— Не варто так переживати, — втішав його Грудзінський. — Адже сто й ще кілька десятків тисяч — це не голка. А може, — додав обережно, — це якісь залишки з попереднього дня, з понеділка?

Цільманек знову щось пробурмотів, але це щось не було ні компліментом на адресу касира Гірше, ні похвалою завзятому міліціонерові. І вже без будь-якої надії почав звіряти внески за понеділок. На обличчі в нього з'явилася жалюгідна усмішка чи, радше, подоба усмішки, що свідчило про стан глибокого невдоволення.

— Та-ак… Є! Можна не дивуватись, — він намагався хоч якось приховати свою поразку, — що саме ви займаєтесь розкриттям фінансових злочинів. Так, фінансових… Маєте, даруйте на слові, нюх. Справді, ті внески стосуються понеділка, йдеться про групову подорож одного з проектних бюро до Болгарії. Робили ми те їхнє замовлення.