Читать «Боротьба триває» онлайн - страница 28

Група людей, що стояли перед входом до будинку, свідчила, що сталося щось надзвичайне. Та Тржаска не наддав ходи, йшов поволі, несучи для господині дому коробку цукерок. Подумав, що міліцейська «Варшава» з патрульним нарядом приїхала, щоб уладнати якісь сімейні чвари. І тільки почувши уривки голосної розмови і не раз повторюване прізвище потерпілого, він похопився і швидко побіг нагору, перескакуючи через кілька східців.

У квартирі Шиманських експерт, власне, вже закінчив роботу. Опилені білим порошком дверні ручки і меблі, якщо придивитися до них пильніше, не мали інших відбитків, крім тих, що не раз повторювались. Безперечно, це були сліди рук самих господарів квартири.

Тржаска привітався з панею Марією та її чоловіком, потис руку поручику Грудзинському і не встиг навіть щось спитати, як Шиманський засипав його зливою інформації. Як завжди, вони обоє вийшли на пообідню прогулянку, замкнувши двері на замок. Прогулянка тривала майже годину. Повернувшись, застали двері зачиненими, але — Шиманський пам'ятав це добре — замок, перш замкнений на два оберти, «відпустив» після першого повороту ключа. Хоч це його й здивувало, але тільки внутрішній вигляд кімнати переконав, що хтось побував у квартирі. Шухляда його столу була висунута, з шифоньєра поспіхом витягнуто все, що там було. Але — дивна річ — за винятком ста злотих, що лежали на радіоприймачі, не зникло більше нічого, якщо не вважати…

І тут голос Шиманського досяг найвищої ноти:

— Так, злодій не забрав, власне, нічого. Лише одне: усі нотатки і картки, що їх мені дав Томаш. Ось що їх цікавило, тих нікчем! — Старий тремтячими руками набивав тютюном люльку.

— Нотатки… Картки… Томаш… — Тржаска так нічого й не втямив. Почав ставити запитання, на які подружжя відповідало, перебиваючи одне одного. Поручик Грудзінський доповнював зроблені ним раніше записи деякими подробицями. Він не поділяв припущення, що причиною викрадення могли бути програми «гарантованого виграшу» в спортлото. Красномовно описані Шиманським події пояснював вигадками хворобливої уяви старого та його дружини. Скориставшися з того, що господарі вийшли на кухню, щоб приготувати для нежданих гостей чай і щось перекусити, Грудзінський висунув свою гіпотезу:

— Візит непроханого гостя сприймемо, як очевидний факт. Але ж у квартирі нічого не пропало, якщо не рахувати, звичайно, «лотерейних таблиць» та нотаток Шиманського. А куди поклав гроші, можна, між іншим, і забути а чи просто загубити їх. Та й історію з лото, на мій погляд, можна назвати байкою.

— А все ж таки?

Грудзінський наполягав на своєму. Такі історії трапляються лише її кіно. Якби це було щось серйозне, то навряд чи хтось учинив би його н такий спосіб. Треба були божевільним, щоб передавати інформацію через хлопчака, який витинає її з театральної афіші… Поручик хотів і далі розпивати свою версію, та капітан Тржаска вже не слухав його. Зняв зі столу скатертину й заходився уважно вивчати поверхню, помережану сіткою цифр і літер.