Читать «Боротьба триває» онлайн - страница 26

Ледве встиг він наблизитись до стіни, як із-за рогу вийшов незнайомий робітник.

— Вас кличе інженер. Послав по вас хлопця, але той, напевне, десь загаявся. В інженера до вас пильна справа.

«Механік» склав інструменти. У кабінеті мовчки вклонився інженерові Васяку.

— Пане Яворський, — почав Васяк, — хвилину тому я розмовляв по телефону з Бялою-Подляскою. Нічого не можу зрозуміти. Дзвонили з відділу міліції. Затримали вони когось за хуліганство. Той пияк не має жодних документів, але твердить, що його прізвище Яворський і що сьогодні має ремонтувати водокачку у мене в палаці…

— Яворський?! — голос «механіка» забринів подивом і обуренням. — Значить, отим пияком маю бути я? І ви могли повірити якомусь пройдисвіту? Зараз… Ось усі мої документи… — Він уже послав руку до внутрішньої кишені, але Васяк побачив, що ситуація неприємна, і почав делікатно:

— Пане Яворський… Ви даруйте мені, але, згодьтесь, що це дурна якась історія. Міліція просила все перевірити. Я, зрештою, сказав, що ви з'явилися на роботу і вже мали розмову з паном Стецем. Ще раз прошу пробачити за непорозуміння, і, будь ласка, не ображайтесь на мене…

«Механік» махнув рукою:

— Гаразд. Але коли повернуся до Бялої, я вже побалакаю з тим п'янюгою, він мене запам'ятає… — нахвалявся, покидаючи кабінет. Подумав, що тепер мусить поспішати ще. більше.

Друга позначена на плані схованка була поблизу входу до підвалів у правому крилі палацу. Тут уже міг не дуже стерегтися: поруч проходив водогін, і розбирання стіни могло виглядати цілком натурально. Однак і в цій схованці нічого не знайшов, крім хіба що зогнилого шкіряного портфеля, що розсипався від першого ж доторку. У третій схованці було кілька срібних речей.

Щойно подумав про слушність прислів'я, яке говорило, що шукають до трьох разів, як його знову покликали до інженера Васяка. Застав його дуже роздратованим.

— Ще раз прошу мені пробачити, пане Яворський, але знову дзвонили з міліції. Просять, щоб я особисто перевірив ваші документи. Паспорт і направлення на роботу. Очевидно, той заарештований обурюється, отож і мусять ще раз усе перевірити, — розвів він руками.

— Вже даю, — «механік» витяг згорнутий аркуш. — Це направлення. А паспорт, — він понишпорив у кишені, — хвилинку. Зараз принесу — паспорт у скриньці з інструментами…

— Швидше повертайтеся. Ну його к бісу з такою роботою! — Васяк вилаявся і, невдоволений, сів за стіл. По кількох хвилинах чекання виглянув у вікно. — Пане Юз-вяк! — гукнув. — Іде вже той механік?

— Який механік?

— Той, з Бялої Подляски, в комбінезоні…

— Кілька хвилин тому він склав інструменти і виїхав мотоциклом. Я саме стояв біля воріт.

Васяк більше не слухав. Підніс трубку телефону до вуха і попросив з'єднати його з відділком міліції Бялої-Подляски. Скільки пам'ятає, не мав ще в житті такої «арабської авантюри», як мовиться у казці з «Тисячі й однієї ночі»… Але це ще було не все. О першій годині до палацу під'їхала «Варшава» зі столичними номерами, а в ній поручик Єва Томашевська.

— Що, власне, тут діється? — запитала.

Питання вимагало докладних пояснень, тим паче, що в результаті розшуків занепокоєними товаришами у чагарнику було знайдено тіло непритомного Криштофа Бошимка, вісімнадцятирічного помічника тракториста. У хлопця був пробитий череп і пошкоджена кістка на потилиці. Лікар не був певний, що він виживе.