Читать «Боротьба триває» онлайн - страница 14

Оце і все, що зміг написати тобі, дорогий мій небоже, про муки людей з нашого села Сокольники, які, як і весь народ, страждали під час окупації і боролися з фашистами. А наших односельців дуже багато було в партизанах, про що тобі, мабуть, розповідали у школі вчителі і вдома батьки. Говорив мені ще Качор, що в тій схованій у стінах палацу скриньці мали бути дуже важливі речі або ж награбовані у поляків коштовності. Качор нікому про них не розповідав, бо довго хворів. Стільки років минуло, тож він гадає, що цю скриньку, напевно, хтось знайшов або й усе пропало, якщо там були папери.

Ось про все це й розкажи комісії докладно, бо не можна про такі злочини забути і не покарати душогубів… Міцно цілую тебе, вчися добре, щоб став пілотом, як про це мрієш. До матері твоєї пишу окремо, а цей лист тільки для тебе, бо ти хотів про все це дізнатися. Небіжчика Качора я навіть розпитував, де вони той сховок викопали, так, з цікавості. Він сказав, що в одному з причілків палацу, але в якому — лівому чи правому, він уже не пам'ятає. Твій рідний дядько Станіслав».

Підпис з закарлючкою, розцяцькований кольоровими марками конверт, чітко виведена адреса учня восьмого класу загальної школи села Сокольники Бяла-Подляського повіту Вінцентія Мацеяка. За дивним збігом обставин лист опинився на столі в полковника Рогалі. Мацеяк похвалився тим листом учителеві польської мови, а той, своєю чергою, витлумачивши лист як мовну вправу, носив його довгий час при собі і якось показав своєму товаришеві — офіцеру.

Офіцер, прочитавши листа, вирішив, що він може зацікавити приятеля, працівника контррозвідки.

«Довгий, цікавий лист, — подумав полковник Рогаля. — Міг би той дядько Станіслав написати й спогади з часів окупації…» Він сидів непорушно ще кілька хвилин, потім натис клавішу диктофона:

— Попросіть до мене поручика Томашевську.

— Отже? — запитав, перш ніж та встигла озватися після вітання.

— Доповідаю, товаришу полковник, що звірила матеріали воєводського суду з архівами Головної комісії по викриттю гітлерівських злочинів. Знайшла протокол справи, що розглядалася в сорок шостому проти есесівця Горста Грізе та інших фашистів, звинувачених у тому, що… що… — вона затнулася, почервоніла, неспроможна знайти рятівне формулювання, і вже хотіла вдатися до нотаток, але Рогаля байдуже махнув рукою.

— Це не головне. Чи збігаються факти? Чи це ті самі Сокольники, а також чи та дата розправи й місце переховування матеріалів?..