Читать «Диверсія у гавані Фейюньган» онлайн - страница 51

Цінь Юй-ке відчинив двері складу, увімкнув світло і лишився стояти біля входу, тримаючись якнайдалі від проклятих ящиків. Ван Хай-шен пошукав щось очима, підійшов до штабеля з квадратних дощаних ящиків із строкатими наклейками і почав звіряти номери. В сусідньому ряду він помітив ящики з патронами. Розкривши один із них, він витяг кілька обойм і дав їх Ціню:

— Держи, не впусти…

Цінь підкорився, злякано позираючи на патрони. Хтозна, може саме вони можуть зараз вибухнути. Ван швидко поклав у ящик свій другий кишеньковий ліхтарик.

Вийшли з складу.

— Тепер ніякої небезпеки немає, — сказав Ван, — можеш заспокоїтися. Патрони поки що залишаться в тебе. За ними зайдуть…

… Банкет наближався до кінця. Ню Чжун-фу і Сунь Кай встигли добре випити, зробити кілька ущипливих зауважень на адресу один одного і знову помиритись. Сваритися їм не було ніякої вигоди.

— За ваше здоров'я, генерале! — Старий підняв бокал з шампанським.

— За моє пили досить! Вип'ємо за ваше здоров'я! — заперечив Ню.

Раптом стіну залу задвигтіли. З дзвоном посипались шибки. Шампанське хлюпнуло в обличчя генералу. Почулися крики, зойки, виск. Усі в паніці кинулися до виходу.

Сунь Кай і Ню опинились на вулиці одночасно. Обидва побачили, як у повітрі з усіх боків здіймались сигнальні ракети: по дві червоних і по одній зеленій.

Ню Чжун-фу закричав:

— Сигнал: підхід ворожих суден.

— Не може бути! Які судна? Звідки? — заперечив Сунь Кай.

— Пости спостереження помилитись не можуть, — крижаним тоном відповів Ню.

Лякаючи і без того збожеволілий натовп сиреною, підлетів мотоцикліст. Він передав генералові пакет.

Ню глянув на папір і розлютився.

— Ах ти, тухле яйце! Ненажеро проклятий! — накинувся він на Сунь Кая, забувши про будь-яку пристойність. — Ось вона твоя робота! Визначна операція!

В укритті, схопивши трубку телефону особливого зв'язку, Сунь Кай закричав:

— Де цей мерзотник Ван? Негайно до мене! Під охороною!

Погасла електрика.

Солдати генеральського конвою засвітили кишенькові ліхтарики. Сунь Кай й Ню Чжун-фу з перекошеними від люті обличчями тримали по телефонній трубці.

Вислухуючи чиюсь доповідь, командуючий біснувався:

— Як це — висаджено в повітря склад?.. Розстріляю всіх до одного!..

Сунь Кай, в свою чергу, наказував:

— Догнати! Схопити! Своїми руками відірву твою дурну голову!

Командуючий одбіг від апарата, зробив коло по кімнаті і знову схопив трубку;

— Нуль нуль один? Містера Стоуна… Як!.. Куди полетів?.. На Тайвань!.. Ох, прокляття!.. — Він з силою кинув трубку на стіл.

Ебоніт розлетівся на друзки. І раптом від нового вибуху задвигтіли стіни. Здавалося, земляне склепіння ось-ось впаде.

Червоний прапор

Ван Хай-шен біг до моря. Біля самого берега він оглянувся і побачив людей, які доганяли його. Вони були ще далеко, але сумніву не могло бути — це за ним. Ван спустився до моря. Біля самої смужки піску стояв солдат з гвинтівкою наперевіс. Хай-шен підкрався, ривком звалив його з ніг і, не даючи опам'ятатися, ударив рукояткою пістолета по голові. Переслідувачі наближалися, вже було чутно вигуки: