Читать «Диверсія у гавані Фейюньган» онлайн - страница 52

— Стій! Держи!

Хай-шен кинувсь у воду. На мить хвиля накрила його, але він уперто плив вперед. Почулись постріли, кулі лягали навколо, одна зачепила ліву руку.

Ноги торкнулись каміння. Хай-шен видерся на один з каменів, що стирчав над водою, і відчув смертельну втому. Напружуючи зір, Ван вдивлявся в море, намагаючись розглядіти судна, що підходили до острова, але вони йшли без вогнів. Лише слух уловлював далекий-далекий шум машин. Тут він і зустрів світанок. Розірвавши на грудях сорочку, перев'язав рану. Над островом ще стелилися каламутні хмари диму. Біля причалів тіснилися десантні судна. А на найвищій вершині острова майорів на вітрі червоний прапор. Хай-шен дивився на прапор і радісно сміявся. У думці він сходив на цю вершину. Ван зробив спробу трохи підвестися, але раптом відчув, що тіло перестало йому коритись. Біль розлився скрізь — від потилиці до кінчиків пальців, поранена рука безсило повисла.

Ван з великими труднощами стягнув з себе ворожий френч і відкинув убік. Нестерпно хотілося пити. Він припав до каменя, хвиля перекотилася через нього. Потім знов; спробував трохи підвестися, але не зміг. За лишалась надія тільки на те, що якесь суди-підійде ближче. Та всі кораблі проходили и великій відстані. Ван махнув рукою, напере знаючи, що цього ніхто не помітить. Розвідник опустив голову і знепритомнів. Потім немов крізь пелену різноколірного туману він побачив довгі човни, що пливли зовсім поряд.

— Товариші!.. — шепотів Ван. — Товариші.

Ніхто, звичайно, не чув шепоту Вана…

Стерновий одного з човнів, того самого, де з сумкою медсестри через плече сиділа А-фин помітив розпростерте на камені тіло.

— Людина на камені! — крикнув він і так круто повернув човна, що дівчина, котра не зводила очей з острова, сподіваючись побачити у береговому натовпі Ван Хай-шена ледве не впала за борт.

Коли вона нарешті набула рівноваги, човен був зовсім близько від каменя.

А-фин міцно обнімала голову Хан-шен і не могла вимовити жодного слова. По її обличчю текли тихі сльози.

Вона витягла з сумки чистий бинт і тримала його в руці, не маючи сил навіть поворухнутись. щоб перев'язати рану. Матрос обережно розтулив пальці дівчини і приклав бинт до плеча Ван Хай-шена. Тільки тоді А-грин прийшла до пам'яті, і її руки стали такими ж спритними, як і раніше.

Вранішнє проміння весняного сонця освітило картину недавнього бою: зруйновані дзоти, перекинуті гармати, «джіпи», що задерли вгору колеса… Прямо в грязюці валялися кинуті мундири, якісь ящики з паперами, складане похідне ліжко, сувій солдатського сукна.

На перехресті двох невеличких провулочків, посередині калюжі стояв лакований офіцерський чобіт.

Якийсь жартівник повісив генеральський кашкет на цвях під вивіскою шинку. По боках її погойдувалися на вітрі надуті повітрям кулі з різкими білими ієрогліфами: «Вперед! На материк!», що пережили бій і втечу.

Населення острова радісно вітало визволителів. Старий з очима, повними сліз, обіймав молодого бійця і казав:

— Синку! Як ми на вас чекали! Як чекали!..