Читать «Диверсія у гавані Фейюньган» онлайн - страница 5

— Звідси й прилетіли? — сказав він. — А пан Сунь Кай давно пообіцяв, що червоний аеродром переселиться в інші місця. — Ню знемагав від бажання хоч чимось дошкулити сухорлявому начальникові спецслужби. — Коли ви зволили прибути сюди, всім нам здалося, що ми напередодні великих подій… Але, як видно, наші надії були передчасними…

— Був у мене знайомий, — байдуже озвався Сунь Кай, — також визначний офіцер і також занадто цікавився строками наших операцій… Про те, що з ним трапилося, не варто говорити, щоб не зіпсувати вам настрою.

Ню спалахнув. Звичайно, краще не зв'язуватися з спецслужбою. Хтозна, на яку гидоту здатний цей старигань. Кажуть, у нього на совісті більше жертв, ніж віспинок на обличчі.

Від такого можна всього чекати. Візьме й подзвонить самому старику. Тоді доводь.

Сунь Кай, очевидно, зрозумів думки співрозмовника.

— Чи варто вам непокоїтися про долю нашої операції… Начальство спитає за неї тільки нас.

— Звичайно, звичайно, — хитнув головою Ню…

«О боже, — подумав командуючий, — невже колись настане день, коли за тобою не стежитимуть, очі цих проклятих шукачок! Нещодавно майор Чжан розповідав: він слухав доповідь про «досягнення» поліцейської служби гомінданівців. Нею керує син самого старика Чан Кай-ші Цзян Цзін-го. Щодня в катівні до нього потрапляє не менше як двісті п'ятдесят солдатів і офіцерів. На кожні п'ять солдатів припадає поліцейський або шпиг. Це, звичайно, не рахуючи таємної агентури. Хтозна-скільки у цього старого пройдисвіта Сунь-Кая своїх людей на острові. Не можна довіряти нікому! Навіть найкращому своєму другові!»

Ню не помітив, як Сунь Кай підвівся з місця і якось особливо безшумно вислизнув за двері.

«В-38»

На набережній, біля підніжжя горба, поряд з двома врослими в землю дзотами, видно низькі двері. На темній їхній поверхні виведено червоні значки: «В-38». До дверей ведуть двоє східців. На одному з них сидить вартовий, поклавши на коліна автомат Томпсона.

Якщо відчинити двері, то потрапиш у вузький коридорчик, що впирається в щось подібне до дверей, завішених старим полотнищем.

За завісою — кімната. Впадає у вічі безладдя: на підлозі розкидані якісь інструменти, стоять ящики з попереджувальною табличкою: «Небезпечно!», тут-таки купи недокурків, порожніх консервних бляшанок, запорошених пляшок, обривків паперу…

Приміщення освітлене двома миготливими свічками на маленькому квадратному столику.

Димлячи сигаретами, над столиком схилилися чотири постаті. Це агенти спеціальної служби: старший групи Сун Да-лун, його права рука У Де-гуй і ще два офіцери… Вони грають у мацзян. Сун Да-лун невеликий на зріст, кривоногий і жилавий. Років йому за сорок. У Де-гуй на перший погляд видається чи не вдвічі молодшим від свого начальника. Але, коли придивитися до його пергаментно-блідої шкіри і зморщок навколо очей, то стане ясно, що він не такий вже й молодий.

Один з агентів кинув на стіл пом'яту, заяложену, кредитку і, чортихнувшись, відійшов у бік.

Сун Да-лун спохмурнів. Над правим його оком різко виступив блідий шрам, за який старшого групи прозвали Міченим.