Читать «Диверсія у гавані Фейюньган» онлайн - страница 39
Чжан Чжі-мін
Дівчина-красуня сиділа поряд жінки з замисленим сумним обличчям. Це були Ван Хай-фин і Бай Сю-ін. Вони легко робили складну роботу, яка вимагала великої вправності. Але ось Бай Сю-ін перестала працювати і, тяжко зітхнувши, опустила голову.
— Тіточко! — гукнула Хай-фин.
— Га? — отямилась та від своїх думок.
Збентежившись, Бай Сю-ін поспішно взялася до роботи, але порвала нитку, яку тут-таки й зв'язала. Відрізуючи кінець, вона зробила необережний рух ножицями і порізала палець.
— Кров! Іди швидше в медпункт, нехай перев'яжуть, — квапила її Хай-фин.
— Нічого, це пусте, — рішуче відмовилась Сю-ін.
Жінки з усіх боків оточили її, хтось відірвав клаптик, і Хай-фин перев'язала Сю-ін палець. Усі знову почали працювати.
Бай Сю-ін зацікавилась сусідкою. В кооперативі часто з'являлися нові люди. За рішенням партії, кожний працівник державних установ повинен був раз на рік протягом місяця займатися фізичною працею. Очевидно, ця дівчина з якої-небудь контори. Та як спритно вона плете сіті!
— Ти звідки? — спитала Сю-ін сусідку.
— З районної профспілкової організації.
— А як тебе звуть?
— Лі Сяо-лянь, — поспішно відповіла А-фин.
— Добре ти працюєш. І яка красуня!
Дівчина збентежилась і перевела мову на інше:
— А у вас, тіточко, сім'я велика?
— Нас двоє: я і дочка. Он вона бігає.
— А чоловік є?
— Нема, помер.
— Вам, мабуть, важко живеться?
— Ні, не важко.
— А де ви живете?
На це запитання Бай Сю-ін не зважилась відповісти. Назвати свою адресу? А що, коли раптом дівчина надумає відвідати її і зустрінеться з чоловіком?.. Вона зовсім розгубилася. Виручила дочка. Вона підбігла, пригорнулася до матері і швидко заторохтіла:
— Мам, мам, у нас вдома…
— Ну гаразд! Іди грайся, — перебила дочку Бай Сю-ін.
Але дівчинка хотіла, щоб її обов'язково вислухали:
— Мамо, у нас вдома… під ліжком великий пацюк, я так злякалася!.. І дивитися страшно…
— Іди, іди, грайся, не звертай на нього уваги.
Пань-пань не пішла, вона тут-таки знайшла собі заняття, забувши про свої страхи. Хай-фин на мить залишила роботу, підійшла до дівчинки, приголубила її і спитала:
— Як тебе звуть? Яка ти велика! Скоро й маму доженеш.
Бай Сюн-ін відповіла за дочку:
— Її звуть Пань-пань.
— Дуже гарне ім'я! — Хай-фин обняла дитину.
Дівчинка подобалася людям: кругловида, з великими очима, довгим волоссям, заплетеним у дві кіски. Одна кіска розплелася, і Хай-фин почала її заплітати.
— А тебе як звуть, тіточко? — розхрабрувалася Пань-пань.
— Тіточка Лі, — червоніючи відповіла А-фин.
— Тіточко Лі, а де ти живеш? А мати в тебе є?.. — посипались запитання.
— Мати в мене є. А живу я в правлінні вашого кооперативу.
— Я прийду до тебе гратися, можна?
Опівдні оголосили перерву. Прийшовши додому, Бай Сю-ін наказала дівчинці гратися у дворі, а сама почала готувати обід для чоловіка. Лі Вань-фа вже не здавався таким виснаженим, як раніше. Він засипав дружину запитаннями, йому хотілося вияснити, як нова влада ставиться до людей взагалі і чи можуть виявити поблажливість до нього. Він розумів, що Бай Сю-ін не може говорити від імені уряду, проте від її слів ставало легше на душі. Бай Сю-ін навела багато прикладів, про які вона знала з газет або з розповідей людей, коли агенти спеціальної служби з'являлися до влади з повинною. Лі Вань-фа вже остаточно переконався в тому, що і йому треба з'явитися з повинною. З того часу як він побачив сім'ю, він відмовився від наміру повернутись на острів. Але в нього все ще не вистачало рішучості, його мучили сумніви, про які він розповідав Бай Сю-ін. Вона підбадьорювала його і лякала тим, що диверсанта, який ховається в горах, все одно піймають і той обов'язково зрадить Лі Вань-фа. Кілька разів вона сама збиралася сходити в Управління громадської безпеки, але щоразу відмовлялася від свого наміру, сподіваючись умовити чоловіка. А він усе торочить: «Дай мені подумати, дай подумати!»
