Читать «Диверсія у гавані Фейюньган» онлайн - страница 20

Ноги ковзали, з-під підошов осипалися камінці. Кілька разів дівчина хапалась за пересохлі торішні стебла; вони легко обламувалися, залишалися в руках, і Хай-фин з великими труднощами зберігала рівновагу.

В темряві було важко визначити, чи високо ще треба буде дертися вгору. Раптом дівчина почула окрик:

— Стій? Хто йде?

— Це я, А-фин, — тремтячим голосом відповіла дівчина.

Блиснув промінь ліхтарика.

З-за кам'яної брили вийшов У Де-гуй і спитав голосом, котрий не передвіщав нічого доброго:

— Чого прийшла?

— Мати послала. Покликати вас.

— Мати? — посміхнувся агент. — А чи не звуть цю матір комуністами? Гаразд, підійди… — Він поманив її рукою…

Примусивши себе, дівчина підійшла. Вітер куйовдив її розпатлану косу. А-фин жалібно, проте твердо докорила:

— Безсовісні! Вас годували, напували, головою ризикували, переховували, а ви нас підвести хочете.

— Тихше! — наказав У Де-гуй. З-за дерев вийшли Мічений і Лі.

— Ах, це ти, А-фин! — сказав старший групи, ховаючи пістолет. — Яким вітром занесло тебе так високо?

— Тут скрізь війська Визвольної армії і народного ополчення, — відповіла А-фин. — Ви можете їм до рук потрапити і підвести всю нашу сім'ю…

Мічений засміявся:

— Не хвилюйся, сестричко. Ми вийшли трохи подихати свіжим повітрям. За два дні ми повернемось. Ваша сім'я може спати спокійно: нам самим немає ніякої рації потрапляти в пазури до комуністів…

«Мабуть, мати вже встигла зчинити тривогу, — подумала А-фин, — і зараз люди поспішають по моїх слідах. Треба виграти час. якомога довше затримати бандитів».

Спокійний, майже дружелюбний тон Міченого надав дівчині бадьорості.

— Послухайте, — сказала вона. — Я про-1 веду вас назад найближчою дорогою, якої тут ніхто не знає. Зараз темно, і ви зможете І непомітно повернутися в яму.

— Вибач, люба, — несподівано різко крикнув Сун, — у нас нема часу для розмов навіть з такими красунями, як ти.

Точним невловимим рухом він схопив А-фин за руку і вивернув її за спину. Дівчина відчула, як тверда, шершава вірьовка схопила її зап'ястя.

— Що ви робите? — злякано скрикнула А-фин.

— Замовчи, дурепо! — крикнув У Де-гуй. В руці він тримав пістолет. — Їй ще не подобається! Рішити та й по всьому!..

— Пустіть мене! — плакала дівчина. — Брат вам цього не простить.

— Брат розумніший за тебе, — спокійно заперечив Мічений. — Він розуміє, ідо завтра йому, можливо, доведеться діяти так само, як і нам.

У Де-гуй притис дуло пістолета до лоба А-фин:

— Ще слово, й тобі кінець…

Він вирвав підкладку з своєї кепки, всунув кляп у рот дівчині і міцно прив'язав її до дерева.

Ще мить, і бандити зникли в темряві…

Хай-фин рвонулась в один, потім у другий бік, але звільнитися від вірьовок не змогла. «Кінець, — лякала страшна думка. — Куди ж вони втекли?»

Час минав нестерпно довго. Раптом тишу порушили чиїсь швидкі кроки. При світлі місяця крізь гілки дерев можна було розглядіти озброєних людей. То були бійці Народно-визвольної армії і ополченці, але як подати звістку про себе? Потрібно було чекати, може-таки хтось опиниться поблизу неї. Все голосніше й голосніше чулися голоси, й вона навіть розібрала голос начальника, Ма.