Читать «Вогонь на вершині Комо» онлайн - страница 19

— А скажіть, сеньйоре капітан, де саме мешкає отой невідомий білий чоловік?

— Кажуть, що він живе в різних місцях.

— Але. ж приблизно. На Касік'яре чи на Вентуарі, чи на Ріо-Падамо?

Капітан мить подумав, пригадуючи щось, і потім непевним тоном сказав:

— Останній раз його бачили біля вершини Ріо-Падамо.

— Ріо-Падамо? — мимоволі вигукнув Крутояр. — Десь там є гора Комо. Правда ж, це там?

— До гори Комо важка дорога, сеньйоре.

— Знаю, капітане. І все ж я прошу вас: розкажіть мені, що це за шлях. Ми повинні за всяку ціну дістатись до гори Комо.

Пабло знову запалив люльку.

— Якщо у вас є бажання, ви завжди зробите те, що вважаєте за потрібне. До гори Комо можна дістатись по Ріо-Падамо, але на цьому шляху вам доведеться подолати біля двадцяти порогів. Тільки вправні індійські провідники зможуть провести вас через пороги. Є й інший шлях — через сельву, старовинною місіонерською дорогою: спочатку по річці Вентуарі. Далі дикими нетрями аж до самої гори Комо. Тяжка путь, сеньйоре професор. На цій дорозі ви зазнаєте багато лиха. Не забувайте, що з вами їде ваш син.

Розмова з капітаном Пабло викликала в душі професора сумніви. Звичайно, вони не помилились, вирішивши пливти по Оріноко. Але яким шляхом краще було б дістатись до гори Комо, до таємничої й грізної Ріо-Падамо? Та й чи спроможні вони подолати ті неймовірно тяжкі перешкоди, які чекають їх на цьому довгому шляху? «Ви зазнаєте лиха… Не забувайте, що з вами їде ваш син». Капітан Пабло говорив з ним, як щирий товариш. Слова його не таїли ні фальші, ні перебільшення. «З вами їде ваш син». Син його зазнає всього, що випаде на долю експедиції. Він свідомо веде свого сина в сельву, під удари долі, яка ніколи не була милостивою до чужинців.

Подорож тривала. Ріка ставала стрімкішою, неспокійнішою. Круті береги підступали все ближче.

Що робити? Куди приведе їх ця дорога? Крутояр ні перед ким не розкривав своїх сумнівів. Сповнений важкої внутрішньої боротьби, він мовчав. Жодний член експедиції не помітив на його обличчі слідів вагання чи непевності.

Експедиція жила своїм нормальним життям. Самсонов уточнював течію ріки. Для Бунча теж вистачало роботи. Він безперервно фотографував цікаві екземпляри флори й фауни, замальовував до свого блокнота краєвиди, збирав гербарій. Професор переглядав старовинні іспанські книги, які випадково знайшлися в каюті капітана Пабло, і робив з них виписки, йому допомагав Олесь.

Якось після вечері професор вийшов на палубу і, спершись на поручні, задивився в сизо-багряну далечінь ріки. Тільки-но пройшов щедрий дощ. Лісові хащі на березі парували. Далеко на сході зависла чорна смужка хмари, яку раз по раз краяли блискавки.

До Крутояра підійшов Олесь.

— Дивись, — мовив хлопець, — я знайшов у старого дивну книжку: без палітурки, без назви… Почав читати — бачу: подорож, Амазонка, конкістадори…

Професор перегорнув кілька сторінок і раптом насторожився. Схилився над книгою, неначе знайшов якусь унікальну річ. Подумавши мить, глянув у бік Бунча й Іллюші.