Читать «Вогонь на вершині Комо» онлайн - страница 106

І раптом на рівнині зчинилося замішання. Кілька воїнів схопилися на ноги й кинулись тікати. За ними побігли й інші.

У Самсонова радісно закалатало серце. Переслідувачі забули про свою жертву. Ба ні, їм просто не до них. В тилу індійців зав'язався бій. Затріщав автомат, одна за одною розірвалися три гранати, знову почулась автоматна черга. Льяноси гули від пострілів. Розлючені крики індійців зливалися з вибухами гранат. Якісь темні силуети гасали по рівнині. В них неважко було вгадати верхівців.

— Здається, небезпека минула, — сказав Іллюша, спершись на гарячу від безперервної стрілянини рушницю.

— Хай допоможе нашим рятівникам добрий дух Кахунья, — з радісною урочистістю вигукнув Тумаяуа.

Вони повскакували в сідла і щодуху помчали услід загонові. А за спиною в них не вщухала стрілянина.

ВЕЛІННЯ ЗЛОГО ДУХА

Нема кінця-краю тропічним нетрям. Зелене море котить у далечінь свої хвилі. Грізна тиша панує навкруги і спокій.

На кривій гілляці високого дерева куняє барвиста арара. Та враз птах сполошився, змахнув крилами, здійнявся в повітря. Око птиці побачило людину. Людина в сельві! Звідки? Хто впустив її в цей заповідний край? Чи, може, вона забула, що сельва жорстоко карає тих, хто зважується посягнути на її одвічні таємниці? Може, сміливців завів у цю безмежну пустелю злий дух Курукіра?

Арара невдоволена. Арара в гніві літає над лісом і своїм криком сповіщає сельву про загін сміливців.

— Казковий край! — шепоче Крутояр, озираючись навкруги.

Навіть індійці спинилися, зачаровані дикою незайманою красою. Тільки старий Палехо до всього байдужий. Опустившись під деревом, він важко стогне.

Крутояр підійшов до вождя. Старий зміряв професора затуманеним поглядом. Спробував підняти руку, але вона безсило впала йому на коліно.

— Незаперечний симптом ріо-муру, — нахилившись до Крутояра, мовив Бунч.

Тумаяуа, почувши знайоме йому слово, схопив біолога за руку. Він благав урятувати батька. Великий вождь Палехо повинен жити. Люди тауліпанг будуть проклинати білих людей, якщо вони не врятують старого касіка.

Помітивши на обличчі Бунча безпорадну посмішку, Крутояр спитав:

— Невже смерть?

— Не пізніше, як через два-три дні. Ця хвороба невиліковна. Особливо в нетрях.

Крутояр і сам знав, що від ріо-муру немає порятунку. Один тільки засіб міг відігнати смерть — швидка зміна клімату. Ріо-муру не любила свіжого морського повітря. Якби була можливість негайно перевезти хворого кудись на узбережжя Атлантики, він ще врятувався б.

Крутояр сумно похитав головою. Про літак зараз нічого було й мріяти.

Загін рушив далі. Мандрівники розтягнулись вервечкою. Бунч ішов останнім. Він щохвилини фотографував рідкісні породи рослин і дерев: банани, бамбуки, ліани різних видів і різної товщини, пальми. Особливо вражали Бунча ліани. Вони заповнювали увесь простір між деревами й неабияк заважали загонові просуватися вперед.

Мандрівники йшли мовчки, ведучи на поводі коней та віслюків. Поминувши простору галявину, порослу яскравими квітами, вони наткнулися на іржаве болото. Під ногами захлюпала вода.