Читать «Весняні ігри в осінніх садах» онлайн - страница 135

— Ми вже покохалися.

— Хіба ти забула, що ми це мали зробити на острові?

— Я просто подумала, що вдома буде зручніше.

— Одне другому не заважає. Я хочу тебе ще.

— Але я не хочу.

— Ну, тоді…

— Що тоді? — спитала вона з острахом.

— Тоді я тобі не складу компанії.

— Ти не можеш так зі мною вчинити!

— Я хочу кохатися з тобою тут, на острові. Я про це надто довго мріяв.

Вона поклала флакон поруч, якусь мить повагалася і врешті мовчки скорилася, але, щоб підкреслити свою незалежність, лягла на бік спиною до мене. Флакон лежав перед її очима.

— Ні, не так, — сказав я. — Я хочу, щоб ти стала на коліна.

— Ні.

— Що значить «ні»?

— Ні — значить «ні».

— Отже, ти мене обдурила.

— Нічого я тебе не дурила. Ти мене мав.

— Я хочу ще. Ти не можеш мені відмовляти.

Вона підвелася і якусь хвилю сиділа непорушно, потім випила мартіні, і я побачив у її очах сльози. Мені стало її шкода, але, з іншого боку, я не бачив причини, чому мав би відмовити собі в цьому скромному бажанні. Вона стала на коліна й нагнулася, спершись на лікті. Я підняв спідничку, стягнув майточки і замилувався видовищем, яке, щоправда, вже оглядав у себе вдома, але за кожним разом завмирав, наче перед витвором Праксителя, бо нічого досконалішого за формою і змістом мені не доводилося раніше оглядати. Я ковтав очима ці стиглі півкулі, як голодний ковтає очима хліб, я вбирав їх на повні груди, щоб бодай у моїй пам’яті зосталося це сніжно-біле диво, оточене пастелями засмаги, диво, до якого ідеально прилягали мої долоні, диво, в яке я жадібно занурював нігті, і тільки на одну мить правиця моя відволіклася від цього шляхетного заняття — коли я спритно витяг з кишені пігулку, яку отримав від Ростислава, і запив її вином. Я подумав, що зашкодити вона мені вже не зашкодить, а можливо, що й допоможе. Я рухався повільно, неймовірно повільно, час до часу пригублюючи з пляшки вино, я кохався собі на втіху, закидаючи голову до неба, що яскріло зорями, і чекав, коли вони почнуть падати, бо в серпні зорі падають, але зорі не падали, і місяць ковзав у сизих пасмугах, мов у цигарковому димі, а я насувався і відсувався, насувався і відсувався, насувався і відсувався, напливав і відпливав, вдаряв хвилями і відскакував у такт із місяцем, і здавалося мені, що ми з ним у цей мент поріднилися, і якщо в нього є серце, то воно мусить стукати в такт із моїм. Я не мав куди квапитися, я гойдався собі разом із місяцем і нам було добре, коли раптом побачив, як малесенька зірочка починає котитися вниз, і тут Мар’яна застогнала, але цей стогін зовсім не скидався на стогін жінки, яка ось-ось відчує оргазм, він скидався на хлипання немовляти крізь сон, хлипання наростало, і я зарухався швидше, місяць так само наліг на весла, а зірочка котилася і котилася, а Мар’яна щораз голосніше зойкала і врешті застогнала й замовкла, я випорснувся в неї так інтенсивно, що аж мені заболіло, хвильку її ще потримав, стискаючи в долонях, а потім опав зіпрілий на траву. Мар’яна підвелася і мовчки попростувала до води.

— Ти куди? — спитав я.

Вона не відповіла. Підняла спідницю, зайшла у воду, присіла і стала митися.