Читать «Розмір має значення» онлайн - страница 3

Не пронесло.

— Поясни, чому не повідомив мені про виклик, — тон начальства не віщував нічого доброго.

Я набрав у груди повітря.

— Винуватий. Розгубився. Поспішав. Це у мене перший виклик з Центрального.

— Головне, аби не останній.

— Винуватий.

Лях навіщось відкрив тумбочку стола.

— Давай своє посвідчення.

Чи не закруто? Арештовувати агента за таку дрібницю!

Я виструнчився:

— Дозвольте оскаржити ваше рішення за командою.

Лях хижо накрив мого документа долонею.

— А оце дзуськи. Не дозволю, тому що… — він кинув посвідчення до тумбочки, а натомість витяг, чесне слово, не брешу, пляшку горілки. — Тому що… — за пляшкою з’явилася тарілка із салом та огірками. — Тому що мене призначили керівником групи з особливих розслідувань у Центральному офісі, а я забрав тебе із собою як найкращого агента, — за тарілкою на стіл ліг новенький документ із тризубом та моїм прізвищем згори. — Тепер працюватимеш тут.

Чесно зізнаюся, мені просто відібрало мову.

Група з особливих розслідувань опікувалася суперсекретними операціями. За всі роки навчання та роботи в Службі я навіть не чув про такий підрозділ — і то не диво. Мій відділ, а тепер уже я мав повне право називати його своїм, був підпорядкований безпосередньо першому заступникові і користувалися його іменем для доступу до всіх ресурсів УГС. А це означало, що ми були майже всесильними. До того ж суперзаконспірованими. Для роботи всередині Служби кожен мав по два фіктивних (!!) посвідчення — працівника служби кадрів та секретного відділу. А крім того — справжнє посвідчення, яке слугувало тільки для доступу до нашого сектора.

Своє перше бойове завдання я отримав уже наступного дня.

— Тобі доручається розслідування аномального соціо-фізіологічного явища. Справа має кодову назву «Право першої ночі». Іди.

Треба зазначити, що нова посада анітрохи не змінила мого начальника. Попри випите вчора разом з приводу призначення, він дотримувався дистанції, був лаконічним та до міри жорстким. Якщо у світі існують природжені начальники, то Лях є одним з них. Залишалося сподіватись, що я — природжений суперагент, або принаймні колись ним стану.

— Я працюю сам?

— А кого тобі ще треба?

— «Право першої ночі». Зрозумів.

Отакі вони, нові реалії Групи з особливих розслідувань. У решті підрозділів УГС вести справу без напарника категорично заборонялося.

Я всівся біля комп’ютера. Файл був уже в моїй скриньці, лишалося тільки зануритися в подробиці. Як з’ясувалося, справи як такої сформовано поки що не було. Це належало зробити мені, зрозуміло, якщо знайдуться підстави. Проте факти, викладені у файлі, справляли враження.

Останнім часом у Києві з’явилися випадки розлучень на другий день весілля. Причина — жахлива у своїй банальності. Дівчата, які не зуміли зберегти свою цноту, в Україні завжди мали проблеми зі шлюбом. Якому хлопцеві потрібна покритка! Але дивно те, що за останні два місяці було зареєстровано аж 147 таких випадків. Просто якась пошесть аморальності.

— Тю-тю! Файна тема для першого завдання! — за моєю спиною стояв агент першого класу Сагайдачний, людина, з якою я відтепер ділив робочий кабінет.